Шукаємо любов... Всі шукаємо. Незалежно від віку, статі, соціального стану. Всі хочем переживати це особливе почуття. І не тільки переживати, а ще й відчувати його на собі. Як це не банально звучить, кохати і бути коханими. Але від нас мало що залежить. Люди любили завжди, і досвід, який зараз маємо — на жаль, не тішить. Одні кохання не знайшли, інші попросту втратили. Та хто ж вчиться на чужих помилках? Всі — тільки на своїх. От і доводиться задумуватися — а, може, так і має бути: один любить, а інший — дозволяє себе любити? І всі задоволені... Може, це один з оптимальних варіантів вирішення проблеми під назвою “Любов”?
Задумалась... Проаналізувала досвід знайомих пар. Чесно кажучи, в багатьох випадках так і є. Навіть якщо це не видно на пеший погляд. А видно вже зсередини. Вона йому все: їжу, чисті шкарпетки, щасливу посмішку, себе, врешті решт, а Він — з вдячність це приймає. Ззовні — ідеальна сім ' я. Можна і навпаки: Він — прототип ідеального чоловіка — з захопленням дивиться на свою половинку, Вона задоволена таким станом речей... І всі щасливі. Оплески. Завіса...
То, може, так і має бути? Може, так правильно? Треба чимось жертвувати, коли впускаєш в своє життя іншу людину. Треба пристосовуватись, звикати, приймати. І не треба збивати собі ноги, шукаючи ідеального, шукаючи рівноправності... Залишилось вибрати: любити чи приймати любов?