я облизував края тоненького паперу і загортав у нього табак. віриш, я робив сотні сигарет, які, проте ,так і не могли відволікти мене від думок про смерть. бо коли вмираєш, напевно, вже й не потрібно ні табаку, ні тих сигарет, навіть ти не потрібна. навіть ти, така незламна, несамовита, невгамовна...бачиш, забагато "не". НЕ потрібна. а смерть нам малюють холодною, анорексичною жінкою, певно без обличчя і шлюбного досвіду... зовсім не схожою на тебе.

я навипередки з життям, навипередки із тобою долав величезні відстані, роки, століття, континенти. і коли я зрідка дозволяв собі відпочити, впасти у сплячку, мені снилися: відстані, роки, століття, континенти...

ось тут, на самоті з табаком. сам один, мріючи глибоко в душі про ті континетни, про подолані відстані, випите вино і використані контрацептиви. саме зараз, коли відсигналили наші пароплави, відгоріли бенгальські вогні, з'їдені бенгальські тигри, я починаю розуміти.

коли мій час настане, я це точно вирішив, цвістиме бузок, літатимуть товсті бджоли, і нічне проміння пробиватиме вікна. я сидітиму під зливами власних думок, моїх останніх думок, які сполохає тепла постать, шо пухкими руками обніме мою сиву голову, і забере мене геть... незламна, невгамовна, несамовита...смерть із твоїм обличчям.