Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.21
07:11
Почуваюся нівроку
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
2026.08.21
05:33
Вага Римського золота
«Ті, хто хотів бачити моє приниження,
побачили власну жорстокість».
З уст царівни Єгипту Арсіної
Мої пальці торкаються срібного амулета на шиї жриці. Він легкий, майже невагомий – не те що ланцюги, які римський це
2026.08.20
21:59
Скоро осінь...за вікнами серпень
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
2026.08.20
21:41
Жовкне лист на верхів”ї беріз,
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
2026.08.20
20:36
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
2026.08.20
19:04
падати із тобою
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
2026.08.20
18:08
Той серпень, що ближче до осені,
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
В готелі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В готелі
(Напівигадане)
Грицько Плитка та Федько Кицька були такими добрими друзями, що й не говоріть!
Один без іншого до корчмини не зайде, чарочку не вип’є, ціґаретлик1 не скурить, а щоб піти в бутин, чи на ярмарок, й мови не може бути. Не дай, Боже, такого!
Буває мовить Плитчиха до чоловіка: «Час би, Грицьку, чуприк в лазу скосити», а він: «Треба порадитися з Федьком». Або питає Кициха Федька: «Чи не пора б горівку зварити?», а він: «Треба запитати Грицька». Про це знали всі односельчани, і ніхто вже й не дивувася з тої дружби. Люди часто говорили: «Який Грицько, такий Федько, одним ситом сіяні». А їм байдуже до людей.
Та одного разу Грицько з Федьком попали у велику халепу. Пішли собі на ярмарок до Сигота не купити, не продати, а просто так, як всі порядні ґазди, дізнатись на чім світ стоїть. Пошпацірували собі ярмарком, пообзирали, порозпитували, повислуховували і гай-да на мошинку2, але коли доходили до станції, клятий кологуз3 «Фі-і-і-у-у-у, Фіу» у фівкало – і тільки хмара диму за ним.
– Но што тепер ме? – почухав потилицю Плитка.
– Та што ме?.. Пушла та пушла, утратилис’мо та утратили, не утратилис’мо маму! – підбадьорив його Кицька.
– Тепер переночуємо в бохтарні4.
– Та хіба ми жебраки! – несамовито скрикнув Кицька. – Та ми ж веледні ґазди в Роні, хіба Мішко Ігнату та Олека Ковдан над нами. Переночуємо в готелі!
В готелі, то в готелі, що мав робити Плитка?.. Рушив за цімбором, що правда – то правда, вони – ґазди неабиякі, і грошей набитий черес, але спати в готелі...
В Плитки тільки мороз спиною побіг.
– Што чісто та чісто! – здивувася Кицька, коли увійшли в номер.
– Таку красу ні в дохтора Онтія не видів’єм, ні не баную за п’ятдесятков, – додав Плитка.
– Коли так, то не будемо насухо сидіти, як пні, я йду та куплю доброї ковбаски, горівки та пива, а ти пантруй аби ніхто туй не олягса.
Та коли Кицька повернувся, Плитку ніби мітлов змело зі світу.
– Грицю! – гойкнув Кицька.
– Тихо, Фе! – почулося з-під ліжка.
– А тебе який біс там заніс? – здивувався Кицька.
– Ой, Федьку, добре що тя пустили, – зрадів Плитка, вилазячи з-під ліжка.
– Хто? – здивувався Кицька.
– Як хто? Оті з граблями.
– Що ти там верзеш?
– Та коли ти вийшов, ось там, на той дах виліз один пан з великими граблями в руці і почав роздивлятися та крутити тими граблями на всі боки, а далі кричить: «Ловіть мадярів!», а з хати хтось у відповідь: «Закрути трохи на ліво, може трафимо на українці!». Пан крутить вліво, крутить вправо, а той з хати: «Готово, перший у наших руках!», тоді пан до того: «Десь поблизу буде й другий, я ще покручу, а ви ловіть!». Я коли почув, Фе, що ти у їхніх руках, то – «шубоус» під ліжко.
– Што би се означало, Грицьку? – почухав поти-лицю Кицька.
– Йой, не знаю, Федьку, але не треба було нам поміж пани лізти.
– Та чорт їх знав! Видно, не до нас тут, але, поки ще ми цілі, шуруймо на бохтарню!
1 Ціґаретлик – цигарка.
2 Мошинка – дрезина.
3 Кологуз – механік локомотива.
4 Бохтарня – залізнична станція.
2009 р.
Грицько Плитка та Федько Кицька були такими добрими друзями, що й не говоріть!
Один без іншого до корчмини не зайде, чарочку не вип’є, ціґаретлик1 не скурить, а щоб піти в бутин, чи на ярмарок, й мови не може бути. Не дай, Боже, такого!
Буває мовить Плитчиха до чоловіка: «Час би, Грицьку, чуприк в лазу скосити», а він: «Треба порадитися з Федьком». Або питає Кициха Федька: «Чи не пора б горівку зварити?», а він: «Треба запитати Грицька». Про це знали всі односельчани, і ніхто вже й не дивувася з тої дружби. Люди часто говорили: «Який Грицько, такий Федько, одним ситом сіяні». А їм байдуже до людей.
Та одного разу Грицько з Федьком попали у велику халепу. Пішли собі на ярмарок до Сигота не купити, не продати, а просто так, як всі порядні ґазди, дізнатись на чім світ стоїть. Пошпацірували собі ярмарком, пообзирали, порозпитували, повислуховували і гай-да на мошинку2, але коли доходили до станції, клятий кологуз3 «Фі-і-і-у-у-у, Фіу» у фівкало – і тільки хмара диму за ним.
– Но што тепер ме? – почухав потилицю Плитка.
– Та што ме?.. Пушла та пушла, утратилис’мо та утратили, не утратилис’мо маму! – підбадьорив його Кицька.
– Тепер переночуємо в бохтарні4.
– Та хіба ми жебраки! – несамовито скрикнув Кицька. – Та ми ж веледні ґазди в Роні, хіба Мішко Ігнату та Олека Ковдан над нами. Переночуємо в готелі!
В готелі, то в готелі, що мав робити Плитка?.. Рушив за цімбором, що правда – то правда, вони – ґазди неабиякі, і грошей набитий черес, але спати в готелі...
В Плитки тільки мороз спиною побіг.
– Што чісто та чісто! – здивувася Кицька, коли увійшли в номер.
– Таку красу ні в дохтора Онтія не видів’єм, ні не баную за п’ятдесятков, – додав Плитка.
– Коли так, то не будемо насухо сидіти, як пні, я йду та куплю доброї ковбаски, горівки та пива, а ти пантруй аби ніхто туй не олягса.
Та коли Кицька повернувся, Плитку ніби мітлов змело зі світу.
– Грицю! – гойкнув Кицька.
– Тихо, Фе! – почулося з-під ліжка.
– А тебе який біс там заніс? – здивувався Кицька.
– Ой, Федьку, добре що тя пустили, – зрадів Плитка, вилазячи з-під ліжка.
– Хто? – здивувався Кицька.
– Як хто? Оті з граблями.
– Що ти там верзеш?
– Та коли ти вийшов, ось там, на той дах виліз один пан з великими граблями в руці і почав роздивлятися та крутити тими граблями на всі боки, а далі кричить: «Ловіть мадярів!», а з хати хтось у відповідь: «Закрути трохи на ліво, може трафимо на українці!». Пан крутить вліво, крутить вправо, а той з хати: «Готово, перший у наших руках!», тоді пан до того: «Десь поблизу буде й другий, я ще покручу, а ви ловіть!». Я коли почув, Фе, що ти у їхніх руках, то – «шубоус» під ліжко.
– Што би се означало, Грицьку? – почухав поти-лицю Кицька.
– Йой, не знаю, Федьку, але не треба було нам поміж пани лізти.
– Та чорт їх знав! Видно, не до нас тут, але, поки ще ми цілі, шуруймо на бохтарню!
1 Ціґаретлик – цигарка.
2 Мошинка – дрезина.
3 Кологуз – механік локомотива.
4 Бохтарня – залізнична станція.
2009 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
