Є, здавалось, багато на світі речей
Нам відомих, пізнаних, не нових.
Та турбує лише оболонка людей,
Не глибинність речей цих змістових

Чи дитина – дитина, допоки вона
Не побачить буденного світу?
А людина – людина, вважають, яка
Досягне лише певного віку?

А чи море лиш те, що водою шумить,
Що велике й поживу тримає?
Чи, можливо, щось те, що життям скрізь бринить
І куди стільки річок впадає?

А перлина – перлина, яка ще на дні
Десь глибоко в собі спочиває?
Чи пізнали б її ви таку? Звісно, ні.
В мене сумніві навіть немає.

Ви вважаєте другом того, що завжди
Світить в очі і все про Вас знає?
А в душі він, не знати навіщо й куди,
Якнайдалі усіх відправляє?..

Невже золото все, що яскраво блистить
Та ціну несказанную має?
І невдовзі за день, за годину чи мить
Враз чорніє і вигляд втрачає?

А простий лиш процес існування свого…
Чи його ми життям називаєм?
Та невже задля того, щоб слово було
Стільки значення й змісту вкладаєм?

Адже слово – не слово, допоки воно
З наших уст в якусь мить не зірветься.
Лише серце є серце, й не змінить того
Навіть те, що давно вже не б’ється…





24.01.2010р.