Падає у невідворотність моє осяйне послання
ангелам, що кружляють десь у височині.
Тут, за цими дверима, в шаленості наростання,
музика збожеволіла і вирвалась із душі.

Форте гарячих клавіш і скрипок терпкі бемолі,
І все голосніше звуки зриваються і гримлять.
Крізь всі дзеркала і відстані, і якось так, аж до болі,
Холодним блакитним полум’ям струни мої горять.

А я оніміла зовсім. За вітром з чужого неба
Я ще не втекла, а світу замало вчорашніх меж.
Потреба вдихнути волю і просто життя потреба.
І ніжності, хоч на краплю, між цих божевіль й пожеж.