На світі меж, розкаянь і рубців
вечірнє сонце – нібито зигота.
До зради треба слів-череповищ,
опісля зради треба – до скорботи.
А по скорботі треба – до весіль,
бо скільки ж можна світу нудьгувати?
Співати так, щоб охрипав Сіон,
гуляти - щоб асфальти рвати…
І вже не так, як небо і земля,
як наші предки світло торжествують…
Чия луна? Поділля і Карпат.
Яка вина? Онуки занотують.
Чому зневіра бавиться мечем?
Котра тарілка б’ється до порогу?
Ми перейдемо легко Колізей,
радітимемо, наче скомороху…
Не повімо ні дітям, ні чужим,
кого цей світ одмучив перед нами…
Брехня стара, як він, тому тепер
не можна не боліти й не мовчати…
Іде Едем, але до берегів
сумної Тиси, до Десни – ярами;
у повені питається журба
лише про те, кого не буде з нами.
Я ж одісную ще, як ті щити,
коли проснуться пагони й ілоти;
вони вдягли прабабині пісні,
вже не маскоти, пластик, а чесноти.
Ще трохи можна жити «набадьор»,
заради дня минуле продавати;
безкарно довго будуть жити лиш
Марко Багатий і Марко Проклятий.

2010

Марко Багатий - казковий персонаж.
Марко Проклятий - міфологічний персонаж.