Анатолію, ви так багато намагались мені сказати... Хочу відповісти, що "розробляння безперспективних пластів..." в плані поезії - мабуть, не до мене і не про мене. Я в житті своєму багато в чому "розробляю пласти", лиш не в поезії... Я пишу душею, просто записую те, що плине з неї, просто виплескую на папір уже до того вистраждані почуття, відчуття, емоції... і це для мене зовсім не праця... це ДУЖЕ легко мені, важче - не випускати ЦЕ на волю. Часом, здається, це йде виключно з мене, часом, налаштовуючись на чиюсь хвилю - ніби зчитую звідкись незнайоме до цього мені послання. Я не знаю - чому я пишу і як я пишу... пише душа... Я й поетом себе не називаю... і нині не знаю - як і що в наступну мить з мене поллється (в плані поетичному).
Суцільна незбагненість! Мене ніхто ніколи не вчив писати вірші...
До чого конкретно ви мене закликаєте? Скажіть, не соромтеся. Чекаю ваших порад чи пропозицій у експерементуванні - я готова!

Вибачте, що втручаюся до Вашої поважної розмови, до роздумів щодо експериментів... Коли намагаюсь "повернутися обличчям" до цього питання, - цілком на стороні Наталії, адже серед усього перечитаного ви, гадаю, не раз натрапляли на такі речі, коли ну серце, ні розум не сприймають твір, як вірш з боку художньої образності чи змісту... Тому я - одна з незліченних прихильників традиційного ритмованого вірша, як і значна кількість моїх знайомих...