Признавшись у своїй слабкості,людина стає сильною...та що робити,якщо моя слабкісь - це ти?! Що коли кожного разу твій солодкий,свіжий подих хапає й міцно огортає душу,заставляючи задихатись? Що коли кожного разу твій оксамитовий голос змушує мозок затуманюватись і тонути в ньому? Що коли кожного разу твої топазові очі читають мене, як розгорнену книгу, і змушують мене ставати ще більш доступною для читання? Що коли ти просто засліплюєш мене? На лише одну згадку про тебе моє серце, мов двигун - заводиться з новою силою,а вміст палива з мрій з мрій лише збагачується...Хіба в такому признаєшся?! Чомусь саме зараз, коли , як ніколи, потрібні мої сміливість, сила волі і оптимізм, вони підступно загрузли на дні душі...
Та це не найгірше. Що коли я всетаки відкрию цю кишеньку мого серця, а ти зазирнеш в неї лише для того, щоб закинути гострі брили льоду?! Що тоді?!....Хм....Знаєш, я вже здогадуюсь - вони просто розтануть у полум'ї мого кохання, тільки поповнивши вміст комірки..
Можливо, мені і не судилось стати сильною, та кохання до тебе цвістиме вічно...Ні один потік отруйних стріл, ні одне атомне бомбардування, ні один метеоритний дощ не пошкодять його алмазову оболонку..Тож можете і не намагатись, адже з кожною секундою вона стає все міцнішою, готуючись до подорожі у вічнісь.....

2010р.