Чорним вороном бродив відчай, шукаючи рештки помираючої сили волі. І ось, врешті, запах крові змусив зупинитися, серед болота лежала, ледь жива і тихо стогнала. Ворон підійшов ближче і…клюнув у самісіньку рану, гримаса болю перекосила лице, зрадливо потекла сльоза і запеклася на щоці. Ворон відійшов і сів неподалік. Він знав, лише трохи терпіння і ця безглузда боротьба за життя закінчиться і він смачно поласує свіжою падаллю.
Коли розплющив очі, поруч нікого не було, сердито вилаявшись, полетів. Вона лежала під листям і посміхалась, навіть якщо не виживе, то тіло принаймні не буде нагло розтерзане, а це теж перемога.