Дивно… І якимось чином навіть страшно… Він пробував моделювати тіло людини.І глянувши на панель інструментів на моніторі вираз обличчя бота нагадав йому її. Вона, мабуть, образилась б на нього побачивши, що йому нагадало про неї… Та дивно думати про те, що б її образило тепер… Коли вона й так ображена…На нього… А він уже скільки днів, тижнів, місяців без неї… Де вона? З ким? Чи хоч деколи згадує про нього?
Дійсно дивні питання його турбують в ніч з суботи на неділю… Ні щоб заснути… На кінець виспатись… Він уже не пам'ятає коли висипався… Нормально висипався.. А не жахи… А не прокидатись спітнілим і розуміти, що божеволієш…
Так… Він її не розумів… Він не вірив на скільки їй погано… Він не думав про її почуття… Він думав, що вона його. Він настільки твердо був впевнений в тому, що вона його, і його назавжди, що зараз страшно згадувати.. І зовсім ні.. Не те, що ви подумали. Він розумів, що вільна людина нікому не може належати.. Та він належав їй…
Хоч як смішно це звучить та він належав їй… Він був одружений не на ній і як мінімум раз в місяць спав з дружиною… З дружиною від якої в нього діти… З дружиною яку він уже починав ненавидіти такою сильною ненавистю, що неможливо було передати словами… Та він належав їй… «Улюбленій жінці» як він її про себе називав… Він як собака сидів і чекав біля дверей коли вона вийде.. «Десять, дев’ять, вісім, сім, шість, п’ять, чотири, три, два, один… Киця, привіт». І кілька наступних годин він найщасливіший в світі… А потім ще годину-півтори усвідомлення - скоро прийдеться прощатися… До наступної зустрічі… І чекати її з нетерпінням…
О… Закони фізики працюють – сила дії дорівнює силі протидії…
І навіть якщо ти когось, навіть нехотячи, вдарив – тебе вдарять теж…
Він бив її… Дуже часто (і не розумів цього бо був сліпий як кріт) морально… І раз долонею по обличчі (а тут йому соромно признатись – розумів). Вона жалілась, що божеволіє, що зненавидить… А він не слухав… І чого правди таїти – навіть коли чув – не вірив…
А тепер – розплата… Морально знищений… Вона зрадила його так як він її… Її тіло належало іншому чоловікові… А потім остаточно і безпрецедентно – вона зрадила не фізично, а духовно і морально… І він переродився… Він не сприймає світ…
Біль межує з ненавистю, бажання помсти межує з благанням пощади, бажання не бачити межує з мрією прожити біля неї все життя…
Вона б сказала, що він так тому, що привик до неї..
Звичайно привик… Звичайно вивчив кожен її рух… Кожен погляд, кожен жест читає краще ніж герої серіалу «Теорія брехні»… Так її «пазуряті лапки» заставляють його згадувати ночі проведені разом… О як він розуміє зараз, що він зовсім не романтик… Просто біля неї він був не таким як перед рештою світу.
А що тепер… Сидячи за ноутбуком він пробує вивчити нову програму… І змодельоване програмою обличчя лисого (саме смішне, дійсно лисого) бота нагадує про неї… І що робити?
Куди бігти?
Навколо замкнуте коло…
А він так хоче жити… Так сильно хоче жити… Він навчився плакати. Не плакати – ревіти… Так як діти малі… Та не помагає… Не стає легше… Зовсім не стає… Відчай заповнює навколишній світ.
Біля нього проходять люди. Він проходить біля них. Та він їх не сприймає… Він не пам’ятає в які магазини заходив. Що в них купував. Що говорив з знайомими. А ще здається вчора він з друзями ходив в кафе. Чи це було місяць тому? І чому ходив? Що там робив? Їв? Пив горілку? Точно знає, що курив… Бо ці місяці сигарета не покидає кутик його рота…Димить і димить…
Хтось уже кілька разів звертав його увагу, що зловживає курінням… Хто? І навіщо? Яка їм різниця?
Хм… Ще спогад.. Якась дівчина посміхнулась йому в автобусі… Дійсно було таке… І він на зупинку раніше вийшов. В транспорті стало некомфортно.
Це відбувається як в маренні… Як позбутись цього?
Монітор ноутбука беззвучно і без крику дивився на нього… Він німий… Він тьмяно освітлював кімнату (інших джерел світла в ній не було)… Він беззвучно шепотів: «Навколо морок. Прийди до мене. Тільки я тобі дам життя. Тільки я тобі дам спокій. Тільки я ховаю той світ, що дасть тобі жити. І щасливо жити» Та він не говорив, що світ під величним ім'ям INTERNET – це обман, ілюзія… Ілюзія життя, ілюзія пригод, ілюзія здійснення мрій…
Та він не вірив йому…
Його розум не здавався… Він пробував дізнаватися щось нове… І комп'ютерна програма піддавалась його рукам якими мозок керував автоматично… Сам він обробляв зовсім іншу інформацію…
О так… Його мозок це була не найгірша ЕОМ… Одного разу він пройшов тест на IQ… І з 160 максимально можливих балів нашвидкоруч набрав 132.. І залишився страшенно не задоволеним цим результатом… Це вже пізніше він дізнався, що цей бал вище середнього… І в той час він гордився своєю аналітикою… Він вважав себе мало не Богом. Він на кілька ходів прораховував дії ворогів… Він на десятки ходів прораховував ходи добрих знайомих… А ходи друзів були під стовідсотковим його контролем…
Він вважав, що може передбачити і прорахувати будь, що…
Він помилився…
Він не прорахував, що людина не тільки мозок, а ще й душа. І та душа, яку чомусь зовсім не видно виявилась сильнішою за ЕОМ в голові… І ЕОМ заблокувалась… А потім стала давати збої… А коли душу вийняли з грудей – ЕОМ перезавантажилась і операційна система стала працювати в демо-режимі…
Які дивні думки… Які дивні думки вертяться в його голові…
Рука висунула шухляду… І вона стала копирсатися посеред стопок паперу і кулькових ручок… Наштовхнулась на щось холодне… І коротким рухом поставила на стіл металевий предмет. Ним виявився револьвер під патрони флоббера…
Він пригадав – купив його в магазині зброї… Думав виїхати з нею на шашлики і постріляти по банках з під пива… Не поїхав… І запланована поїздка в гори не відбулась… І вже ніколи не відбудеться…
Спогади розбудили його пам'ять…
Любов розіпнула його душу…
Монітор, що посміхався обличчям беззубого бота дав відчуття нереального…


Рука лягла на рукоятку револьвера…
Дуло вперлось в підборіддя…

Спалахи… Салют… Салют в її честь…
05.12.09

05.12.09