Ad hominem

…Цей чорно-бурий дим, як вихлоп вантажівки,
Летів мені в лице — на всіх земних шляхах!
Якщо ти є поет, і ще до того жінка,
То здохнеш к тридцяти — якщо вдалась плоха.

А я була дитя — як всі домашні діти:
На віях і губах — тичинковий пилок…
Тож повних тридцять сім — підстава порадіти,
Що я таки незгірш земний мотаю строк:

Що, риючи вперед, наосліп, мов кротиха,
Вколочена у твань чи вдарена під дих,
Вихлипую свій текст — між видихом і вдихом,
І значить, бережу
когось із молодих…




О.Забужко
збірка “Новий закон Архімеда”,
Харків, 2000






…Цей незручний Едем в салоні легковушки,
Коньячний перегар – Ти зовсім неплоха!
І та уся дурня, що ти шептав на вушко:
- Ну, не впирайсь, я що, подібний на лоха?

Я, звісно, не дитя… Але щоб так, без згоди…
На віях і губах – тичинковий пилок…
Навіщо в тридцять сім, скажіть, чергові роди?
Ну, ну! Ти не наглій, бо відмотаєш строк.

Тобі за п’ятдесят, а може, шістдесятка…
Зібратись і піти, чи вдарити під дих?
І, хоч ти щось плетеш про хату із достатком,
Себе прибережу для кόгось з молодих…


І.Гентош