ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.30
14:08
Струмки шукають виходу із ринв,
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
збігаються до склепу річки Либідь,
не чує небо молитовних злив,
якщо не чує, певно, і не треба.
Почайна обернулася на Стікс,
ріка Монашка всохла у скорботі,
скоро й Дніпро поверне не в той бік,
стає тісніше і душі у
2024.05.30
09:40
Вам тут сподобається. На вибір багато міст.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
Безліч вулиць, кафе, філософських концепцій, танців.
До пари – поети, злочинці, верховні правителі,
Посадовці із міністерств,
Чи хтось із демократичної більшості.
2024.05.30
08:50
Відтоді, як Україна стала
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
Лиш чеканням стрічі,
Де б не довелося бути,
Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
З літами нижча вона й нижча,
Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
І коли сходжу на ту гору,
Дозбирую думки про Україну,
2024.05.30
05:00
Хоч мав безліч інших справ, –
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
Лікувальний душ прийняв,
Адже мав надію,
Що волосся відросте
Кучеряве та густе,
Й чорне, як на віях.
Потім дощик – кап-кап-кап
На відкритий мій пікап
2024.05.30
02:13
Моє терпіння стегнами її,
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.
Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.
Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…
2024.05.30
00:37
Зелений оксамит... Він міг би стати
Обкладинкою, сутністю та змістом,
Настільки неспаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав'язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман.
Обкладинкою, сутністю та змістом,
Настільки неспаплюженим та чистим,
Що налякав би злодія чи ката.
Нав'язливий, оманливий туман
Перемогла б нечувана прозорість,
Коханням міг завершитись роман.
2024.05.29
22:05
Вічне повернення, вічне повернення.
Бог покладе на ті ж самі місця
Атоми гніву і атоми ствердження.
Атоми серця в долонях митця.
Вічне повернення в обрії вічності,
Де розпадається вся марнота.
І на полях первозданної вірності
Бог покладе на ті ж самі місця
Атоми гніву і атоми ствердження.
Атоми серця в долонях митця.
Вічне повернення в обрії вічності,
Де розпадається вся марнота.
І на полях первозданної вірності
2024.05.29
21:53
Редакціє!
З огляду на вашу підтримку тих авторів ПМ, які протягом тривалого часу дозволяють собі вкрай некоректні вислови на мою адресу (на превеликий жаль, не тільки мою, а й інших колег, зокрема жінок), прошу вас:
- більше не розміщувати моїх творів
2024.05.29
21:48
І
Ідуть одні за одними роки
і плентаються у майбутнє люди,
якого і немає, і не буде
у течії усохлої ріки,
де ми ще доживаємо, таки,
до перемоги і бодай – до суду.
ІІ
Ідуть одні за одними роки
і плентаються у майбутнє люди,
якого і немає, і не буде
у течії усохлої ріки,
де ми ще доживаємо, таки,
до перемоги і бодай – до суду.
ІІ
2024.05.29
21:27
Я не знаю, де ночує день,
Чи проводить ніч яскраві дні.
Ниций кат винищує людей…
Хтось шукає в цьому праведність…
Може сонце сходить уночі?
Чи щасливе в темряві життя?
До причастя черга покручів,
Чи проводить ніч яскраві дні.
Ниций кат винищує людей…
Хтось шукає в цьому праведність…
Може сонце сходить уночі?
Чи щасливе в темряві життя?
До причастя черга покручів,
2024.05.29
14:18
Навчи мене, моє Крислате Древо,
висотувати з прірви цятку тверді,
як ти черпаєш зо земського чрева -
глибокі сили – тайності одверті,
як тягнешся коріннями цупкими
до втаєного в надрах водочару,
хай і мені – поміж сухої рими –
висотувати з прірви цятку тверді,
як ти черпаєш зо земського чрева -
глибокі сили – тайності одверті,
як тягнешся коріннями цупкими
до втаєного в надрах водочару,
хай і мені – поміж сухої рими –
2024.05.29
09:06
Розлітався білястий пух тополиний -
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.
І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,
Повівав літній вітер-пустун.
Серед квітів бджолине чулось гудіння,
Джміль мохнатий над ними чаклун.
І світилась душа від літньої днини.
Ти "кохаю" сказав уперше.
Незабутнього дня щаслива хвилина,
2024.05.29
07:32
А знаєш, де вітер гніздиться? У вОсковім листі
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
Старих осокорів, що хмарам почухують боки,
Коли ті, буває, затягують небо імлисто.
А він просинається, і вилітає зі свистом,
І падає з тріскотом долу гніздів'я високе -
Обламане глянцеве гілля, що люля
2024.05.29
07:13
Нехай сьогодні пахне миром
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
війною зранена земля
і сонечко орієнтиром
з небес ясних слугує для
натомлених сердець звитяжців,
які рятують білий світ
наразі труд бійців найтяжчий
і найпотрібніший з усіх.
2024.05.29
04:52
Я люблю береги придніпрові
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
І дніпрові глибини люблю
За натхнення оце загадкове,
Що підкорює волю мою.
Вздовж ріки ідучи обережно,
Й позіхаючи ледь після сну, -
Я вслухаюся в шум прибережний
Та вглядаюся в далеч ясну.
2024.05.29
00:44
Прагматики романтика ховали.
У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У тьмяній тиші мовчазного залу
Стояла грубо зроблена труна.
В труні лежало тіло чоловіка,
В якого не було, принаймні, віку...
Зима і літо, осінь і весна -
Однакового сірого відтінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.30
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Гентош (1957) /
Вірші
пародія "Така кругла, як глобус..."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
пародія "Така кругла, як глобус..."
Така кругла, як глобус…
Така кругла, як глобус,
моя ніжність до тебе — голого, до тебе — сплячого, до тебе —
хлопчика з підібганими ногами і носом, уритим в подушку:
до твого спросонного, ображеного мурмотіння, коли колошкають,
до стеряного кліпання, болісно стятих брів на увімкнене світло
(досконалий образ наруги над безневинним), —
ніжність, якої не проковтнути: тисне сльозами в горлі.
Здоровий, сильний мужчина,
що вдень підкидає мене однією рукою, як в танці,
обтуляє плечем і сміється поверх мого зросту
до світу наставленими зубами,
що завиграшки радить собі із навалою впертих, тупих,
непокірних предметів
(автомобіль, скальпель, хура дощок, гора непомитих каструль…),—
розпростертий під ковдрою
на всю довжину безвладного, теплого тіла,
чи погідно сопучи, чи з безрадним покруком кулячись в себе
(відвертаючись до стіни,
ослоняючись лапою, як цуц: не займайте, будь-ласка…), —
являєш мені напоказ
всю беззахисну сутність людської породи: знищенність.
Равлик без черепашки —
Тоненьке стебельце проросле на танкодромі —
Немовля у візочку полишенім напризволяще —
Кроткий ідіот що до всіх усміхається в людському тлумі —
Безногий серед дороги —
Жінка вночі на порожній вулиці —
Зародок в лоні перед абортом —
Пелюсткова шкірка що плаче від дотику —
Око на світлі нічим крім сльози не прикрите —
Кожен із нас кожної миті цілком несвідомо —
Сплячий мужчина.
О.Забужко
збірка “Друга спроба”,
Київ, 2005
Ти скрутився, як цуц – не займайте, будь-ласка,
І явив напоказ всю беззахисну суть.
Ти здоровий і сильний. Не мужчина, а казка…
Я посплю. Ти ж каструлі перемить не забудь.
Або ні, не залишу знову напризволяще,
Після всього, що було, після зойків і втом…
Йди, голясик, сюди. Наше ліжко – найкраще.
І велике, як глобус. А точніш – танкодром.
Щоб не втратили форму, приготую я кашки,
І на сплячу красу помилуюсь здалля…
Равлик втомлений мій. Я твоя черепашка.
Забирайся під ковдру - ти моє немовля…
І.Гентош
Така кругла, як глобус,
моя ніжність до тебе — голого, до тебе — сплячого, до тебе —
хлопчика з підібганими ногами і носом, уритим в подушку:
до твого спросонного, ображеного мурмотіння, коли колошкають,
до стеряного кліпання, болісно стятих брів на увімкнене світло
(досконалий образ наруги над безневинним), —
ніжність, якої не проковтнути: тисне сльозами в горлі.
Здоровий, сильний мужчина,
що вдень підкидає мене однією рукою, як в танці,
обтуляє плечем і сміється поверх мого зросту
до світу наставленими зубами,
що завиграшки радить собі із навалою впертих, тупих,
непокірних предметів
(автомобіль, скальпель, хура дощок, гора непомитих каструль…),—
розпростертий під ковдрою
на всю довжину безвладного, теплого тіла,
чи погідно сопучи, чи з безрадним покруком кулячись в себе
(відвертаючись до стіни,
ослоняючись лапою, як цуц: не займайте, будь-ласка…), —
являєш мені напоказ
всю беззахисну сутність людської породи: знищенність.
Равлик без черепашки —
Тоненьке стебельце проросле на танкодромі —
Немовля у візочку полишенім напризволяще —
Кроткий ідіот що до всіх усміхається в людському тлумі —
Безногий серед дороги —
Жінка вночі на порожній вулиці —
Зародок в лоні перед абортом —
Пелюсткова шкірка що плаче від дотику —
Око на світлі нічим крім сльози не прикрите —
Кожен із нас кожної миті цілком несвідомо —
Сплячий мужчина.
О.Забужко
збірка “Друга спроба”,
Київ, 2005
Ти скрутився, як цуц – не займайте, будь-ласка,
І явив напоказ всю беззахисну суть.
Ти здоровий і сильний. Не мужчина, а казка…
Я посплю. Ти ж каструлі перемить не забудь.
Або ні, не залишу знову напризволяще,
Після всього, що було, після зойків і втом…
Йди, голясик, сюди. Наше ліжко – найкраще.
І велике, як глобус. А точніш – танкодром.
Щоб не втратили форму, приготую я кашки,
І на сплячу красу помилуюсь здалля…
Равлик втомлений мій. Я твоя черепашка.
Забирайся під ковдру - ти моє немовля…
І.Гентош
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію