Така кругла, як глобус…

Така кругла, як глобус,
моя ніжність до тебе — голого, до тебе — сплячого, до тебе —
хлопчика з підібганими ногами і носом, уритим в подушку:
до твого спросонного, ображеного мурмотіння, коли колошкають,
до стеряного кліпання, болісно стятих брів на увімкнене світло
(досконалий образ наруги над безневинним), —
ніжність, якої не проковтнути: тисне сльозами в горлі.
Здоровий, сильний мужчина,
що вдень підкидає мене однією рукою, як в танці,
обтуляє плечем і сміється поверх мого зросту
до світу наставленими зубами,
що завиграшки радить собі із навалою впертих, тупих,
непокірних предметів
(автомобіль, скальпель, хура дощок, гора непомитих каструль…),—
розпростертий під ковдрою
на всю довжину безвладного, теплого тіла,
чи погідно сопучи, чи з безрадним покруком кулячись в себе
(відвертаючись до стіни,
ослоняючись лапою, як цуц: не займайте, будь-ласка…), —
являєш мені напоказ
всю беззахисну сутність людської породи: знищенність.
Равлик без черепашки —
Тоненьке стебельце проросле на танкодромі —
Немовля у візочку полишенім напризволяще —
Кроткий ідіот що до всіх усміхається в людському тлумі —
Безногий серед дороги —
Жінка вночі на порожній вулиці —
Зародок в лоні перед абортом —
Пелюсткова шкірка що плаче від дотику —
Око на світлі нічим крім сльози не прикрите —
Кожен із нас кожної миті цілком несвідомо —
Сплячий мужчина.



О.Забужко
збірка “Друга спроба”,
Київ, 2005







Ти скрутився, як цуц – не займайте, будь-ласка,
І явив напоказ всю беззахисну суть.
Ти здоровий і сильний. Не мужчина, а казка…
Я посплю. Ти ж каструлі перемить не забудь.

Або ні, не залишу знову напризволяще,
Після всього, що було, після зойків і втом…
Йди, голясик, сюди. Наше ліжко – найкраще.
І велике, як глобус. А точніш – танкодром.

Щоб не втратили форму, приготую я кашки,
І на сплячу красу помилуюсь здалля…
Равлик втомлений мій. Я твоя черепашка.
Забирайся під ковдру - ти моє немовля…



І.Гентош