Дякую, Гаррі, за тортик, але якщо Ви і справді маєте намір радувати мене своїми коментарями і надалі, майте на увазі, що я не упадаю за солодким, до мене можна і з букетом кропиви. : ) До речі, цікаво з камуфляжем вийшло: я мала на увазі здатність змінюватись під оточуюче середовище, а Вам прочиталось як камуфляжна форма… Навіть не знаю, добре це чи погано…

Це гарно.
Просто я підійшов до розгляду цього рядка в аспекті асоціативного мислення. А явище має місце.
Зараз, а, скоріше, трішки пізніше, коли партія влади вщент наб'ється цим тушкованим камуфлом, можна буде вважати долю України прозорою як ніколи.
Майже всім буде що втрачати і за що боротись. А без боротьби щастя не бачити. Самостійність-незалежність нашій державі свого часу дісталась практично надурняк.
Мені хотілось би боротись проти цього режиму, але мені є що втрачати. Декому немає чого втрачати, і його пхатимуть на бійню приблизно так, як свого часу ешелонами та автобусами возили зі Сходу вимахувати вудлищами, на які було начіплено блакитно-білі прямокутники дешевої синтетики.
Хай мені що завгодно розповідають про автобуси, що возили людей на Майдан. Ми зовсім різні люди.
Ось таке асоціативне мислення, про яке я писав кількома хвилинами раніше.

Бувайте здоровою, чого бажаю і шановній громаді.

На майдан возили не тих, кому немає чого втрачати, більшість з них дещо втратила б, аби не поїхала, а так вони дещо навіть надбали… Не будемо забувати, що ми народились у СРСР і для частини населення саме СРСР залишається Батьківщиною, яку у них відібрали… Хороше підґрунтя для громадянської війни. Інколи думаю, що інертність нашого населення – гарна штука, адже майже всі хвилі підбурень звичайно закінчуються пшиком. Хоча, вважаю, був момент, коли саме ця інертність і консерватизм завадили нам стати нормальною країною – проґавили… Отже тепер шлях буде довгим і повільним. У моєму віці важко з цим змиритись, та що поробиш…Час майданів давно минув, зараз на майданах тільки «овець стрижуть», а політика в інших місцях відбувається. І місця ці досить часто навіть за межами нашої країни. І музику у тій політиці у більшості випадків не політичні діячі замовляють, а великі гроші. Ці великі гроші зараз не те що країнами і війнами, епідеміями керують. Вам не цікаво було б побачити мапу фінансових впливів і інтересів? Мені – дуже цікаво, та тільки хто ж її намалює, та ще й чесно… Отже є територія інтересів, і ми на ній живемо… І щоб не слугувати чужим інтересам, єдиний вихід – мати власні і захищати їх. Отже, то добре, що нам є що втрачати, Гаррі. Акули бізнесу – дуже влучний вислів, хвала його автору. Так от, проблема у тому, що на нашій території немає власних акул, а заправляють риби-прилипали, готові за ласий шмат і наші інтереси, і нас, і територію будь-кому здати… Не бути олов’яним солдатиком у чужій грі – єдине, що мені під силу спробувати зробити. Інколи мені буває дуже жаль, що я не маю достатньо розуму, знань і фінансів, аби вести власну гру.
Це так, відвертість за відвертість, Гаррі. А що, додамо до тортика пляшечку, у мене й тост є – за свого царя в голові, Гаррі, і за тих, хто його має!

Дякую, шановна Редакціє, є збій ритму. То у мене русизм проскочив, здається, розумник-комп’ютер виправив, а я не помітила. Зараз виправлю цей збій.Щиро дякую за увагу.