Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрко Дарбог (1984) /
Проза
Відчувати....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відчувати....
Хто я Господи?... на що Ти вказуєш , мені сліпому , своєю правицею? ... Коли я родився, напевне один з твоїх ангелів, викарбував у моїй душі знак питання. Знак який я ніколи не розгадаю, не знайду відповіді на те ,після чого Ти його поставив...
То може й не треба?..Не треба прокидатися, що ранку, знову і знову натикаючись на одну і ту ж стіну ? Розбивати в кров голову об двері ,які так і не відчиняться . Кричати до тебе у небо ,слухаючи тільки своє відлуння яке згасає разом із вірою . Вірою в те , що мій хрест потрібен...
Але ж інші живуть... Саме так, не запитуючи, не ставлячи собі ніяких перепон на шляху до щастя. Просто виконують свою функцію на землі, тихо прямуючи до жаданного грааля. Крок за кроком залишаючи слід у власній маленькій історії, гортають сторінки у пожовклій книжечці часу яку Ти переглядаєш усміхаючись...Та я не можу - отак тліти з закритими очима. Я не хочу закривати їх боячись знову зіткнутись з Твоїм розписом на моєму тлі. Я не боюся, знову і знову читати Твій почерк, жити дивлячись правді у віччі, нести свій хрест до поки Ти не зупиниш!
Страх у іншому... Не знайти відповіді...так і не зрозумівши де твоя Гогофа...
Зрозуміти?..Як це? Зазирнути до склепу пам'яті , і десь там на запиленій полиці , у нотатнику прочитати сакраментальні слова? Їх там немає... Там просто попіл минулого. Я - якого вже ніколи не буде, літери і цифри які нічого не скажуть. Ми багато часу марнуємо, аби заповнити енциклопедію нашого життя відповідями . Та коли б'є дзвін, нічого путнього на її сторінках не виявляється. Безліч порад для ближніх, розумних слів наділених силою зцілювати, прикладів і зразків дій у тих чи інших обставинах .Але жодного ,жодного вірного слова для тебе. Немає і не може бути. Бо ми не розум - ми серце! Відповідь можна тільки відчути. Як відчуваєш божевілля кохання, коли дихаєш одними легенями на двох ,пьєш життя з очей навпроти ,ковтаючи кожну мить як останню. Або як горе утрати. Коли Ти Господи, призиваеш до себе на небо вогонь ,що зігрівав серце, давав сили знову ступати у терні назначеного шляу, а його барви розфарбовували сірий будень. Хіба це можна зрозуміти? Не ми є творцями цих істин. Ми здатні осягнути лише те що створили самі, і те не завжди. Залишається відчувати. Бо це і є справжність, першопричина , голос неба який тихо говорить, аби ж хто почув...
Зніми же Отче із моїх очей ,життям байдужим ,повязане ярмо. Дай вдихнути твоєї правди, спраглими легенями душі. Запали моє серце смолоскипом віри. Бо хто, як не Ти ?! Кому мені писати ці листи до запитання? Кому сповідатися що ночі картаючи себе ,що так і не зміг змінити бодай щось? Я на колінах у Твоєму храмі...душа моя твій храм...прости...і дай дороги. Відчути дай всевишній Твою волю, моє призначення земне, Твій тихий голос і піти за ним. Твердо ступаючи без запитань і остраху невірної дороги. Аби до ніг Твоїх покласти, плоди посадженого зерня перстом твоїм. Залишаючи слід...не на землі...а у серцях яких бодай би трохи відігрів несучи Твій вогонь.
То, хто я?..
я - Твоя барва...я - Твоя палітра... я - Твій пензель...
То може й не треба?..Не треба прокидатися, що ранку, знову і знову натикаючись на одну і ту ж стіну ? Розбивати в кров голову об двері ,які так і не відчиняться . Кричати до тебе у небо ,слухаючи тільки своє відлуння яке згасає разом із вірою . Вірою в те , що мій хрест потрібен...
Але ж інші живуть... Саме так, не запитуючи, не ставлячи собі ніяких перепон на шляху до щастя. Просто виконують свою функцію на землі, тихо прямуючи до жаданного грааля. Крок за кроком залишаючи слід у власній маленькій історії, гортають сторінки у пожовклій книжечці часу яку Ти переглядаєш усміхаючись...Та я не можу - отак тліти з закритими очима. Я не хочу закривати їх боячись знову зіткнутись з Твоїм розписом на моєму тлі. Я не боюся, знову і знову читати Твій почерк, жити дивлячись правді у віччі, нести свій хрест до поки Ти не зупиниш!
Страх у іншому... Не знайти відповіді...так і не зрозумівши де твоя Гогофа...
Зрозуміти?..Як це? Зазирнути до склепу пам'яті , і десь там на запиленій полиці , у нотатнику прочитати сакраментальні слова? Їх там немає... Там просто попіл минулого. Я - якого вже ніколи не буде, літери і цифри які нічого не скажуть. Ми багато часу марнуємо, аби заповнити енциклопедію нашого життя відповідями . Та коли б'є дзвін, нічого путнього на її сторінках не виявляється. Безліч порад для ближніх, розумних слів наділених силою зцілювати, прикладів і зразків дій у тих чи інших обставинах .Але жодного ,жодного вірного слова для тебе. Немає і не може бути. Бо ми не розум - ми серце! Відповідь можна тільки відчути. Як відчуваєш божевілля кохання, коли дихаєш одними легенями на двох ,пьєш життя з очей навпроти ,ковтаючи кожну мить як останню. Або як горе утрати. Коли Ти Господи, призиваеш до себе на небо вогонь ,що зігрівав серце, давав сили знову ступати у терні назначеного шляу, а його барви розфарбовували сірий будень. Хіба це можна зрозуміти? Не ми є творцями цих істин. Ми здатні осягнути лише те що створили самі, і те не завжди. Залишається відчувати. Бо це і є справжність, першопричина , голос неба який тихо говорить, аби ж хто почув...
Зніми же Отче із моїх очей ,життям байдужим ,повязане ярмо. Дай вдихнути твоєї правди, спраглими легенями душі. Запали моє серце смолоскипом віри. Бо хто, як не Ти ?! Кому мені писати ці листи до запитання? Кому сповідатися що ночі картаючи себе ,що так і не зміг змінити бодай щось? Я на колінах у Твоєму храмі...душа моя твій храм...прости...і дай дороги. Відчути дай всевишній Твою волю, моє призначення земне, Твій тихий голос і піти за ним. Твердо ступаючи без запитань і остраху невірної дороги. Аби до ніг Твоїх покласти, плоди посадженого зерня перстом твоїм. Залишаючи слід...не на землі...а у серцях яких бодай би трохи відігрів несучи Твій вогонь.
То, хто я?..
я - Твоя барва...я - Твоя палітра... я - Твій пензель...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
