Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.25
14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.
Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,
2026.04.25
13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
Майже 100 композицій.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер
2026.04.25
12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.
Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин -
То спробу я таку хіба зроблю?
2026.04.25
12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.
Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих
2026.04.25
10:57
Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,
Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,
Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови
2026.04.25
10:35
А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?
Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?
Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.
2026.04.25
06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль
2026.04.25
05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса
2026.04.24
16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино
2026.04.24
13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри
2026.04.24
13:03
Листок осінній скроні посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.
Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрко Дарбог (1984) /
Проза
Відчувати....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відчувати....
Хто я Господи?... на що Ти вказуєш , мені сліпому , своєю правицею? ... Коли я родився, напевне один з твоїх ангелів, викарбував у моїй душі знак питання. Знак який я ніколи не розгадаю, не знайду відповіді на те ,після чого Ти його поставив...
То може й не треба?..Не треба прокидатися, що ранку, знову і знову натикаючись на одну і ту ж стіну ? Розбивати в кров голову об двері ,які так і не відчиняться . Кричати до тебе у небо ,слухаючи тільки своє відлуння яке згасає разом із вірою . Вірою в те , що мій хрест потрібен...
Але ж інші живуть... Саме так, не запитуючи, не ставлячи собі ніяких перепон на шляху до щастя. Просто виконують свою функцію на землі, тихо прямуючи до жаданного грааля. Крок за кроком залишаючи слід у власній маленькій історії, гортають сторінки у пожовклій книжечці часу яку Ти переглядаєш усміхаючись...Та я не можу - отак тліти з закритими очима. Я не хочу закривати їх боячись знову зіткнутись з Твоїм розписом на моєму тлі. Я не боюся, знову і знову читати Твій почерк, жити дивлячись правді у віччі, нести свій хрест до поки Ти не зупиниш!
Страх у іншому... Не знайти відповіді...так і не зрозумівши де твоя Гогофа...
Зрозуміти?..Як це? Зазирнути до склепу пам'яті , і десь там на запиленій полиці , у нотатнику прочитати сакраментальні слова? Їх там немає... Там просто попіл минулого. Я - якого вже ніколи не буде, літери і цифри які нічого не скажуть. Ми багато часу марнуємо, аби заповнити енциклопедію нашого життя відповідями . Та коли б'є дзвін, нічого путнього на її сторінках не виявляється. Безліч порад для ближніх, розумних слів наділених силою зцілювати, прикладів і зразків дій у тих чи інших обставинах .Але жодного ,жодного вірного слова для тебе. Немає і не може бути. Бо ми не розум - ми серце! Відповідь можна тільки відчути. Як відчуваєш божевілля кохання, коли дихаєш одними легенями на двох ,пьєш життя з очей навпроти ,ковтаючи кожну мить як останню. Або як горе утрати. Коли Ти Господи, призиваеш до себе на небо вогонь ,що зігрівав серце, давав сили знову ступати у терні назначеного шляу, а його барви розфарбовували сірий будень. Хіба це можна зрозуміти? Не ми є творцями цих істин. Ми здатні осягнути лише те що створили самі, і те не завжди. Залишається відчувати. Бо це і є справжність, першопричина , голос неба який тихо говорить, аби ж хто почув...
Зніми же Отче із моїх очей ,життям байдужим ,повязане ярмо. Дай вдихнути твоєї правди, спраглими легенями душі. Запали моє серце смолоскипом віри. Бо хто, як не Ти ?! Кому мені писати ці листи до запитання? Кому сповідатися що ночі картаючи себе ,що так і не зміг змінити бодай щось? Я на колінах у Твоєму храмі...душа моя твій храм...прости...і дай дороги. Відчути дай всевишній Твою волю, моє призначення земне, Твій тихий голос і піти за ним. Твердо ступаючи без запитань і остраху невірної дороги. Аби до ніг Твоїх покласти, плоди посадженого зерня перстом твоїм. Залишаючи слід...не на землі...а у серцях яких бодай би трохи відігрів несучи Твій вогонь.
То, хто я?..
я - Твоя барва...я - Твоя палітра... я - Твій пензель...
То може й не треба?..Не треба прокидатися, що ранку, знову і знову натикаючись на одну і ту ж стіну ? Розбивати в кров голову об двері ,які так і не відчиняться . Кричати до тебе у небо ,слухаючи тільки своє відлуння яке згасає разом із вірою . Вірою в те , що мій хрест потрібен...
Але ж інші живуть... Саме так, не запитуючи, не ставлячи собі ніяких перепон на шляху до щастя. Просто виконують свою функцію на землі, тихо прямуючи до жаданного грааля. Крок за кроком залишаючи слід у власній маленькій історії, гортають сторінки у пожовклій книжечці часу яку Ти переглядаєш усміхаючись...Та я не можу - отак тліти з закритими очима. Я не хочу закривати їх боячись знову зіткнутись з Твоїм розписом на моєму тлі. Я не боюся, знову і знову читати Твій почерк, жити дивлячись правді у віччі, нести свій хрест до поки Ти не зупиниш!
Страх у іншому... Не знайти відповіді...так і не зрозумівши де твоя Гогофа...
Зрозуміти?..Як це? Зазирнути до склепу пам'яті , і десь там на запиленій полиці , у нотатнику прочитати сакраментальні слова? Їх там немає... Там просто попіл минулого. Я - якого вже ніколи не буде, літери і цифри які нічого не скажуть. Ми багато часу марнуємо, аби заповнити енциклопедію нашого життя відповідями . Та коли б'є дзвін, нічого путнього на її сторінках не виявляється. Безліч порад для ближніх, розумних слів наділених силою зцілювати, прикладів і зразків дій у тих чи інших обставинах .Але жодного ,жодного вірного слова для тебе. Немає і не може бути. Бо ми не розум - ми серце! Відповідь можна тільки відчути. Як відчуваєш божевілля кохання, коли дихаєш одними легенями на двох ,пьєш життя з очей навпроти ,ковтаючи кожну мить як останню. Або як горе утрати. Коли Ти Господи, призиваеш до себе на небо вогонь ,що зігрівав серце, давав сили знову ступати у терні назначеного шляу, а його барви розфарбовували сірий будень. Хіба це можна зрозуміти? Не ми є творцями цих істин. Ми здатні осягнути лише те що створили самі, і те не завжди. Залишається відчувати. Бо це і є справжність, першопричина , голос неба який тихо говорить, аби ж хто почув...
Зніми же Отче із моїх очей ,життям байдужим ,повязане ярмо. Дай вдихнути твоєї правди, спраглими легенями душі. Запали моє серце смолоскипом віри. Бо хто, як не Ти ?! Кому мені писати ці листи до запитання? Кому сповідатися що ночі картаючи себе ,що так і не зміг змінити бодай щось? Я на колінах у Твоєму храмі...душа моя твій храм...прости...і дай дороги. Відчути дай всевишній Твою волю, моє призначення земне, Твій тихий голос і піти за ним. Твердо ступаючи без запитань і остраху невірної дороги. Аби до ніг Твоїх покласти, плоди посадженого зерня перстом твоїм. Залишаючи слід...не на землі...а у серцях яких бодай би трохи відігрів несучи Твій вогонь.
То, хто я?..
я - Твоя барва...я - Твоя палітра... я - Твій пензель...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
