Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.24
11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.
4 квітня 1989 р., Київ
2026.04.24
10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.
2026.04.24
09:44
Звичайно, такий відгук свідчить про щире бажання його автора знайти ключик від серця того чи тієї, хто може допомогти стати членом якоїсь творчої спілки, видати власну збірку за рахунок видавництва, зрештою, стати лавреатом… А якщо не зможе, ось тоді можн
2026.04.24
08:16
А є ж і без слів пісні...
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
Слова їх заблудилися в дорозі
і бозна, чи до голосу дійдуть.
...А є ж і суцвіття слів,
котрі несуть в собі мелодію.
І з-поміж бідних той найбідніший,
в чиєму серці не звучить вона,
аби розрадить в мить найгіршу.
2026.04.24
05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.
2026.04.23
22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.
Коханням ділячись, його я не ділив,
А щиро поділяв - і вистачало.
І стільки розливав, що мій полив
2026.04.23
21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.
Та я чекав.
Вслухався в голоси,
2026.04.23
21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої
2026.04.23
21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с
2026.04.23
19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
2026.04.23
18:48
Мовчазні твої губи до біса приємні та трохи вологі,
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
А сьогодні всю ніч виявляються кволі і як неживі.
Подивися, дукач, мов останні години нам очі мозолить.
Подивися, вже моститься вітер бешкетний до крони тополі.
І крізь темінь світанок пускає на не
2026.04.23
17:39
І
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
Як за весною прийде літо,
так за війною буде мир.
Який не є орієнтир,
навіщо зайве ворожити,
чи то відкине кінь копита,
чи ноги простягне емір.
Гадай на гущу і на карти,
2026.04.23
13:00
І поки любов уві всіх почиває
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
Моя гітаро, плач собі
І поки підлога метіння чекає
Поплач, гітаро, собі
Чом не підкажуть вам спосіб жоден
Свою відкрити любов
Чом інші вами керують знову
2026.04.23
12:49
Впадаєш в сон, як у нову затоку
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
І виринаєш неводом без риб,
Бажаючи поринути углиб
Й довіритись вселенському потоку.
На мілину тривожну і безплідну
Ти напливаєш у старім човні.
І тільки на жаданій глибині
2026.04.23
10:35
Дорогі коліжанки, не тіште мене,
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
не сушіть мої сльози жагучі.
І любов, і зажура колись промайне,
кане каменем в урвищі кручі.
Я не знаю, коли ті печалі пройдуть —
сильна жінка теж інколи плаче.
На порозі моїм розплескалася ртуть —
2026.04.23
09:24
Позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, завжди зі стильною зачіскою… Родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в ар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрко Дарбог (1984) /
Проза
Відчувати....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відчувати....
Хто я Господи?... на що Ти вказуєш , мені сліпому , своєю правицею? ... Коли я родився, напевне один з твоїх ангелів, викарбував у моїй душі знак питання. Знак який я ніколи не розгадаю, не знайду відповіді на те ,після чого Ти його поставив...
То може й не треба?..Не треба прокидатися, що ранку, знову і знову натикаючись на одну і ту ж стіну ? Розбивати в кров голову об двері ,які так і не відчиняться . Кричати до тебе у небо ,слухаючи тільки своє відлуння яке згасає разом із вірою . Вірою в те , що мій хрест потрібен...
Але ж інші живуть... Саме так, не запитуючи, не ставлячи собі ніяких перепон на шляху до щастя. Просто виконують свою функцію на землі, тихо прямуючи до жаданного грааля. Крок за кроком залишаючи слід у власній маленькій історії, гортають сторінки у пожовклій книжечці часу яку Ти переглядаєш усміхаючись...Та я не можу - отак тліти з закритими очима. Я не хочу закривати їх боячись знову зіткнутись з Твоїм розписом на моєму тлі. Я не боюся, знову і знову читати Твій почерк, жити дивлячись правді у віччі, нести свій хрест до поки Ти не зупиниш!
Страх у іншому... Не знайти відповіді...так і не зрозумівши де твоя Гогофа...
Зрозуміти?..Як це? Зазирнути до склепу пам'яті , і десь там на запиленій полиці , у нотатнику прочитати сакраментальні слова? Їх там немає... Там просто попіл минулого. Я - якого вже ніколи не буде, літери і цифри які нічого не скажуть. Ми багато часу марнуємо, аби заповнити енциклопедію нашого життя відповідями . Та коли б'є дзвін, нічого путнього на її сторінках не виявляється. Безліч порад для ближніх, розумних слів наділених силою зцілювати, прикладів і зразків дій у тих чи інших обставинах .Але жодного ,жодного вірного слова для тебе. Немає і не може бути. Бо ми не розум - ми серце! Відповідь можна тільки відчути. Як відчуваєш божевілля кохання, коли дихаєш одними легенями на двох ,пьєш життя з очей навпроти ,ковтаючи кожну мить як останню. Або як горе утрати. Коли Ти Господи, призиваеш до себе на небо вогонь ,що зігрівав серце, давав сили знову ступати у терні назначеного шляу, а його барви розфарбовували сірий будень. Хіба це можна зрозуміти? Не ми є творцями цих істин. Ми здатні осягнути лише те що створили самі, і те не завжди. Залишається відчувати. Бо це і є справжність, першопричина , голос неба який тихо говорить, аби ж хто почув...
Зніми же Отче із моїх очей ,життям байдужим ,повязане ярмо. Дай вдихнути твоєї правди, спраглими легенями душі. Запали моє серце смолоскипом віри. Бо хто, як не Ти ?! Кому мені писати ці листи до запитання? Кому сповідатися що ночі картаючи себе ,що так і не зміг змінити бодай щось? Я на колінах у Твоєму храмі...душа моя твій храм...прости...і дай дороги. Відчути дай всевишній Твою волю, моє призначення земне, Твій тихий голос і піти за ним. Твердо ступаючи без запитань і остраху невірної дороги. Аби до ніг Твоїх покласти, плоди посадженого зерня перстом твоїм. Залишаючи слід...не на землі...а у серцях яких бодай би трохи відігрів несучи Твій вогонь.
То, хто я?..
я - Твоя барва...я - Твоя палітра... я - Твій пензель...
То може й не треба?..Не треба прокидатися, що ранку, знову і знову натикаючись на одну і ту ж стіну ? Розбивати в кров голову об двері ,які так і не відчиняться . Кричати до тебе у небо ,слухаючи тільки своє відлуння яке згасає разом із вірою . Вірою в те , що мій хрест потрібен...
Але ж інші живуть... Саме так, не запитуючи, не ставлячи собі ніяких перепон на шляху до щастя. Просто виконують свою функцію на землі, тихо прямуючи до жаданного грааля. Крок за кроком залишаючи слід у власній маленькій історії, гортають сторінки у пожовклій книжечці часу яку Ти переглядаєш усміхаючись...Та я не можу - отак тліти з закритими очима. Я не хочу закривати їх боячись знову зіткнутись з Твоїм розписом на моєму тлі. Я не боюся, знову і знову читати Твій почерк, жити дивлячись правді у віччі, нести свій хрест до поки Ти не зупиниш!
Страх у іншому... Не знайти відповіді...так і не зрозумівши де твоя Гогофа...
Зрозуміти?..Як це? Зазирнути до склепу пам'яті , і десь там на запиленій полиці , у нотатнику прочитати сакраментальні слова? Їх там немає... Там просто попіл минулого. Я - якого вже ніколи не буде, літери і цифри які нічого не скажуть. Ми багато часу марнуємо, аби заповнити енциклопедію нашого життя відповідями . Та коли б'є дзвін, нічого путнього на її сторінках не виявляється. Безліч порад для ближніх, розумних слів наділених силою зцілювати, прикладів і зразків дій у тих чи інших обставинах .Але жодного ,жодного вірного слова для тебе. Немає і не може бути. Бо ми не розум - ми серце! Відповідь можна тільки відчути. Як відчуваєш божевілля кохання, коли дихаєш одними легенями на двох ,пьєш життя з очей навпроти ,ковтаючи кожну мить як останню. Або як горе утрати. Коли Ти Господи, призиваеш до себе на небо вогонь ,що зігрівав серце, давав сили знову ступати у терні назначеного шляу, а його барви розфарбовували сірий будень. Хіба це можна зрозуміти? Не ми є творцями цих істин. Ми здатні осягнути лише те що створили самі, і те не завжди. Залишається відчувати. Бо це і є справжність, першопричина , голос неба який тихо говорить, аби ж хто почув...
Зніми же Отче із моїх очей ,життям байдужим ,повязане ярмо. Дай вдихнути твоєї правди, спраглими легенями душі. Запали моє серце смолоскипом віри. Бо хто, як не Ти ?! Кому мені писати ці листи до запитання? Кому сповідатися що ночі картаючи себе ,що так і не зміг змінити бодай щось? Я на колінах у Твоєму храмі...душа моя твій храм...прости...і дай дороги. Відчути дай всевишній Твою волю, моє призначення земне, Твій тихий голос і піти за ним. Твердо ступаючи без запитань і остраху невірної дороги. Аби до ніг Твоїх покласти, плоди посадженого зерня перстом твоїм. Залишаючи слід...не на землі...а у серцях яких бодай би трохи відігрів несучи Твій вогонь.
То, хто я?..
я - Твоя барва...я - Твоя палітра... я - Твій пензель...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
