
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.09
15:31
Можна, я не буду нічого "употреблядь",
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?
2025.09.09
15:28
Вітри, мов сховані в невидимі домівки.
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог
2025.09.09
13:53
Від Бога залежні,
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!
2025.09.09
09:24
Відійшов у засвіти Патрік Хемінгуей, єдиний із трьох синів славетного американського письменника, який дожив до сьогодення. Він помер на 97-ому році життя у своєму будинку в Бозмені, штат Монтана.
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ
2025.09.09
05:55
Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
2025.09.08
22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.
2025.09.08
16:20
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою
2025.09.08
08:50
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
2025.09.08
08:04
Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
2025.09.07
21:52
Я вкриюсь теплою ковдрою снігу
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів
2025.09.07
19:06
Ще один монстр кривавий між «героїв»,
Що носяться із ними москалі.
Ще пошукати треба на Землі,
Хто поливав би отак щедро кров’ю
Своїх солдат поля кривавих битв.
Солдатським трупом він встеляв дорогу,
Хоча не завжди і до перемоги.
Скоріше катом був
Що носяться із ними москалі.
Ще пошукати треба на Землі,
Хто поливав би отак щедро кров’ю
Своїх солдат поля кривавих битв.
Солдатським трупом він встеляв дорогу,
Хоча не завжди і до перемоги.
Скоріше катом був
2025.09.07
14:19
Росіяни традиційно заявляють, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
Під час нічної масованої атаки на столицю пошкоджено будівлю Кабінету Міністрів України.
Ворожий удар спричинив руйнування даху та верхніх поверхів будівлі, на місці влучання виникла п
Під час нічної масованої атаки на столицю пошкоджено будівлю Кабінету Міністрів України.
Ворожий удар спричинив руйнування даху та верхніх поверхів будівлі, на місці влучання виникла п
2025.09.07
12:38
Уже прощаються із листям дерева,
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д
Стоять оголені, задумані, врочисті.
І раптом всупереч прогнозам падолисту
На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
Д
2025.09.07
07:01
https://www.facebook.com/share/p/1G79yWG3eF/
2025.09.07
05:44
Жінки красиві втомлюють мій зір
І білий світ затьмарюють собою, –
Коли зближався з гарною на спір,
То розчинявся в ній перед юрбою.
Мов безвісті, відразу пропадав
Не лиш для інших, а також для себе, –
Отак, буває, покидає, став
У пошуках річок б
І білий світ затьмарюють собою, –
Коли зближався з гарною на спір,
То розчинявся в ній перед юрбою.
Мов безвісті, відразу пропадав
Не лиш для інших, а також для себе, –
Отак, буває, покидає, став
У пошуках річок б
2025.09.06
22:40
Чи не тому вуста німі,
що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що душу відвели зимі
в солодких перегрівах тіла?
Бо брали - що душа хотіла,
а віддавали дні одні
та берегли на старість сили.
Та лічить Бог
на часу вервиці за двох
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юрко Дарбог (1984) /
Проза
Відчувати....
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Відчувати....
Хто я Господи?... на що Ти вказуєш , мені сліпому , своєю правицею? ... Коли я родився, напевне один з твоїх ангелів, викарбував у моїй душі знак питання. Знак який я ніколи не розгадаю, не знайду відповіді на те ,після чого Ти його поставив...
То може й не треба?..Не треба прокидатися, що ранку, знову і знову натикаючись на одну і ту ж стіну ? Розбивати в кров голову об двері ,які так і не відчиняться . Кричати до тебе у небо ,слухаючи тільки своє відлуння яке згасає разом із вірою . Вірою в те , що мій хрест потрібен...
Але ж інші живуть... Саме так, не запитуючи, не ставлячи собі ніяких перепон на шляху до щастя. Просто виконують свою функцію на землі, тихо прямуючи до жаданного грааля. Крок за кроком залишаючи слід у власній маленькій історії, гортають сторінки у пожовклій книжечці часу яку Ти переглядаєш усміхаючись...Та я не можу - отак тліти з закритими очима. Я не хочу закривати їх боячись знову зіткнутись з Твоїм розписом на моєму тлі. Я не боюся, знову і знову читати Твій почерк, жити дивлячись правді у віччі, нести свій хрест до поки Ти не зупиниш!
Страх у іншому... Не знайти відповіді...так і не зрозумівши де твоя Гогофа...
Зрозуміти?..Як це? Зазирнути до склепу пам'яті , і десь там на запиленій полиці , у нотатнику прочитати сакраментальні слова? Їх там немає... Там просто попіл минулого. Я - якого вже ніколи не буде, літери і цифри які нічого не скажуть. Ми багато часу марнуємо, аби заповнити енциклопедію нашого життя відповідями . Та коли б'є дзвін, нічого путнього на її сторінках не виявляється. Безліч порад для ближніх, розумних слів наділених силою зцілювати, прикладів і зразків дій у тих чи інших обставинах .Але жодного ,жодного вірного слова для тебе. Немає і не може бути. Бо ми не розум - ми серце! Відповідь можна тільки відчути. Як відчуваєш божевілля кохання, коли дихаєш одними легенями на двох ,пьєш життя з очей навпроти ,ковтаючи кожну мить як останню. Або як горе утрати. Коли Ти Господи, призиваеш до себе на небо вогонь ,що зігрівав серце, давав сили знову ступати у терні назначеного шляу, а його барви розфарбовували сірий будень. Хіба це можна зрозуміти? Не ми є творцями цих істин. Ми здатні осягнути лише те що створили самі, і те не завжди. Залишається відчувати. Бо це і є справжність, першопричина , голос неба який тихо говорить, аби ж хто почув...
Зніми же Отче із моїх очей ,життям байдужим ,повязане ярмо. Дай вдихнути твоєї правди, спраглими легенями душі. Запали моє серце смолоскипом віри. Бо хто, як не Ти ?! Кому мені писати ці листи до запитання? Кому сповідатися що ночі картаючи себе ,що так і не зміг змінити бодай щось? Я на колінах у Твоєму храмі...душа моя твій храм...прости...і дай дороги. Відчути дай всевишній Твою волю, моє призначення земне, Твій тихий голос і піти за ним. Твердо ступаючи без запитань і остраху невірної дороги. Аби до ніг Твоїх покласти, плоди посадженого зерня перстом твоїм. Залишаючи слід...не на землі...а у серцях яких бодай би трохи відігрів несучи Твій вогонь.
То, хто я?..
я - Твоя барва...я - Твоя палітра... я - Твій пензель...
То може й не треба?..Не треба прокидатися, що ранку, знову і знову натикаючись на одну і ту ж стіну ? Розбивати в кров голову об двері ,які так і не відчиняться . Кричати до тебе у небо ,слухаючи тільки своє відлуння яке згасає разом із вірою . Вірою в те , що мій хрест потрібен...
Але ж інші живуть... Саме так, не запитуючи, не ставлячи собі ніяких перепон на шляху до щастя. Просто виконують свою функцію на землі, тихо прямуючи до жаданного грааля. Крок за кроком залишаючи слід у власній маленькій історії, гортають сторінки у пожовклій книжечці часу яку Ти переглядаєш усміхаючись...Та я не можу - отак тліти з закритими очима. Я не хочу закривати їх боячись знову зіткнутись з Твоїм розписом на моєму тлі. Я не боюся, знову і знову читати Твій почерк, жити дивлячись правді у віччі, нести свій хрест до поки Ти не зупиниш!
Страх у іншому... Не знайти відповіді...так і не зрозумівши де твоя Гогофа...
Зрозуміти?..Як це? Зазирнути до склепу пам'яті , і десь там на запиленій полиці , у нотатнику прочитати сакраментальні слова? Їх там немає... Там просто попіл минулого. Я - якого вже ніколи не буде, літери і цифри які нічого не скажуть. Ми багато часу марнуємо, аби заповнити енциклопедію нашого життя відповідями . Та коли б'є дзвін, нічого путнього на її сторінках не виявляється. Безліч порад для ближніх, розумних слів наділених силою зцілювати, прикладів і зразків дій у тих чи інших обставинах .Але жодного ,жодного вірного слова для тебе. Немає і не може бути. Бо ми не розум - ми серце! Відповідь можна тільки відчути. Як відчуваєш божевілля кохання, коли дихаєш одними легенями на двох ,пьєш життя з очей навпроти ,ковтаючи кожну мить як останню. Або як горе утрати. Коли Ти Господи, призиваеш до себе на небо вогонь ,що зігрівав серце, давав сили знову ступати у терні назначеного шляу, а його барви розфарбовували сірий будень. Хіба це можна зрозуміти? Не ми є творцями цих істин. Ми здатні осягнути лише те що створили самі, і те не завжди. Залишається відчувати. Бо це і є справжність, першопричина , голос неба який тихо говорить, аби ж хто почув...
Зніми же Отче із моїх очей ,життям байдужим ,повязане ярмо. Дай вдихнути твоєї правди, спраглими легенями душі. Запали моє серце смолоскипом віри. Бо хто, як не Ти ?! Кому мені писати ці листи до запитання? Кому сповідатися що ночі картаючи себе ,що так і не зміг змінити бодай щось? Я на колінах у Твоєму храмі...душа моя твій храм...прости...і дай дороги. Відчути дай всевишній Твою волю, моє призначення земне, Твій тихий голос і піти за ним. Твердо ступаючи без запитань і остраху невірної дороги. Аби до ніг Твоїх покласти, плоди посадженого зерня перстом твоїм. Залишаючи слід...не на землі...а у серцях яких бодай би трохи відігрів несучи Твій вогонь.
То, хто я?..
я - Твоя барва...я - Твоя палітра... я - Твій пензель...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію