Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
17:23
Я не можу зрозуміти,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
що я бачу в нічному садку:
профіль дерева
чи силует людини.
Образ розливається,
мов космічна туманність.
Дерево може бути
тією ж людиною,
2025.11.29
16:33
У бабусі є велика скриня,
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
В ній сорочки, сукні, вишиванки.
Береже їх славна господиня.
І милуюсь ними я щоранку.
Ой, бабусенько, моя бабусю,
Ти навчи мене теж вишивати.
Я сорочку вишию дідусю,
Тату, мамі, і, звичайно, брату.
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлька Гриценко (1990) /
Проза
/
Крик душі
Життєвий іспит
Життя, як то кажуть, найкращий вчитель. Правду кажуть, бо навіть якщо знатимеш назви усіх міст світу напам»ять, то ніколи не дізнаєшся, у якому з них заховано щастя. Чи важливо те, до скількох мільярдів ти вмієш рахувати гроші, якщо власні добрі вчинки моженш перелічити на пальцях однієї руки? І зовсім неважливо те, що ти навчився визначати прогноз погоди за розташуванням зірок на небі, якщо прогноз погоди у власній душі визначити тобі не під силу?
У Життя є власні навчальні заклади. Точніше, такий лише один. І назва у нього така ж. Щоб вступити до нього, не потрібно складати жодних екзаменів. Та й факультет у ньому лише один. У Життя свої лекції, свої семінари, свої іспити. Але воно, на відміну від викладачів-людей, дозволяє користуватись шпаргалками і робити виправлення. Та чи завжди ми цим користуємось? Життя часто перевіряє здобуті нами знання — у трамваї, де повно бабусь, на вулиці, де розлігся безрукий жебрак, у церкві, перед молитвою. Життя не ставить талонів — завжди дає другий шанс. Часом ми його не помічаємо, а часом не хочемо помічати, заплющивши очі і вже наперед знаючи, що виходу нема.
Коли закінчується сесія навчальна, розпочинається сесія життєва. Перед іспитом, який прийматиме саме Життя не обов”язково в останню ніч писати конспекти першоджерел, ворожити на кавовій гущі, намагаючись визначити, який білет потрапить до твоїх рук. Та й Життя ніколи не попереджає про екзамен — усе стається тоді, коли ти найменше того чекаєш. Ось і в мене сьогодні іспит — найскладніший. Дисципліну “Теорія і практика щирого кохання” вивчала багато років, але на практиці так і не засвоїла. Завжди найважливіше вислизало з рук.
-Доброго дня, - сказав екзаменатор і попросив сісти біля нього. - Тягніть білет.
Напруживши усі м”язи полічила до семи і взяла потрібний мені.
-Який номер? - запитав чоловік.
-Тринадцятий, - відповіла, не приховуючи зляканих очей.
-Та не впадайте у відчай. Всяке буває. Не завжди те, що за всіма законами має приносити щастя, таким є насправді. І не завжди на сьомому пише “сім”, - усміхнувся, і опустив очі до журналу так, наче згадав щось не зовсім приємне, чи то болісне для нього. - Відповідайте.
-Ой, та я ще не можу. Мені треба підготуватись, - крикнула я.
-А коли кохання постукає у ваше серце, ви також скажете, що вам треба підготуватись? Чи скажете йому, щоб зачекало п”ятнадцять хвилин? - усміхнувся екзаменатор. - Яке перше запитання?
-Основні принципи вірності, - прогуділа печально, бо не знала відповіді.
-Не знаєте? То я вам скажу, що вірність не має жодних принципів. За це вам ставимо нуль. Наступне, - продовжував викладач.
-Що таке взаєморозуміння? - відповіла ще більш засмученим голосом.
-І цього не знаєте? Так-от, взаєморозуміння — це ситуація, коли обожнювана вами людина говорить :Я тебе більше не кохаю”, а ви відповідаєте :” Ну, що ж, не триматиму”. За це вам теж мінус. Може хоч останнє знаєте, - запитав викладач.
-Якими повинні бути дії у випадку, якщо кохання нерозділене? - здивувалась.
-То що ж робити? - запитав чоловік, нервово стукаючи олівцем по столі.
-Забути, - сказала, пускаючи сльозу на волю.
-Ні, дитино, не забути. Терпіти треба. Нехай болить. З часом переболить, або ж повернеться. Не забувати треба, а чекати — щодня, щохвилини, щомиті, - промовив екзаменатор, витираючи сльози з мого обличчя. - Давайте залікову книжку.
Простягнула йому документ, що засвідчував мою причетність до цього світу і ще більше розридалась. Зрозуміла, що не здатна нічого засвоїти як слід. Викладач усміхнувся і повернув мені залікову.
-Ви вільні, - промовив.
-За що п”ятірка? - здивувалась. - Я ж нічого не знала.
-Бо вам за “Основи байдужості” поставили трійку...
21.06.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Життєвий іспит
Життя, як то кажуть, найкращий вчитель. Правду кажуть, бо навіть якщо знатимеш назви усіх міст світу напам»ять, то ніколи не дізнаєшся, у якому з них заховано щастя. Чи важливо те, до скількох мільярдів ти вмієш рахувати гроші, якщо власні добрі вчинки моженш перелічити на пальцях однієї руки? І зовсім неважливо те, що ти навчився визначати прогноз погоди за розташуванням зірок на небі, якщо прогноз погоди у власній душі визначити тобі не під силу?У Життя є власні навчальні заклади. Точніше, такий лише один. І назва у нього така ж. Щоб вступити до нього, не потрібно складати жодних екзаменів. Та й факультет у ньому лише один. У Життя свої лекції, свої семінари, свої іспити. Але воно, на відміну від викладачів-людей, дозволяє користуватись шпаргалками і робити виправлення. Та чи завжди ми цим користуємось? Життя часто перевіряє здобуті нами знання — у трамваї, де повно бабусь, на вулиці, де розлігся безрукий жебрак, у церкві, перед молитвою. Життя не ставить талонів — завжди дає другий шанс. Часом ми його не помічаємо, а часом не хочемо помічати, заплющивши очі і вже наперед знаючи, що виходу нема.
Коли закінчується сесія навчальна, розпочинається сесія життєва. Перед іспитом, який прийматиме саме Життя не обов”язково в останню ніч писати конспекти першоджерел, ворожити на кавовій гущі, намагаючись визначити, який білет потрапить до твоїх рук. Та й Життя ніколи не попереджає про екзамен — усе стається тоді, коли ти найменше того чекаєш. Ось і в мене сьогодні іспит — найскладніший. Дисципліну “Теорія і практика щирого кохання” вивчала багато років, але на практиці так і не засвоїла. Завжди найважливіше вислизало з рук.
-Доброго дня, - сказав екзаменатор і попросив сісти біля нього. - Тягніть білет.
Напруживши усі м”язи полічила до семи і взяла потрібний мені.
-Який номер? - запитав чоловік.
-Тринадцятий, - відповіла, не приховуючи зляканих очей.
-Та не впадайте у відчай. Всяке буває. Не завжди те, що за всіма законами має приносити щастя, таким є насправді. І не завжди на сьомому пише “сім”, - усміхнувся, і опустив очі до журналу так, наче згадав щось не зовсім приємне, чи то болісне для нього. - Відповідайте.
-Ой, та я ще не можу. Мені треба підготуватись, - крикнула я.
-А коли кохання постукає у ваше серце, ви також скажете, що вам треба підготуватись? Чи скажете йому, щоб зачекало п”ятнадцять хвилин? - усміхнувся екзаменатор. - Яке перше запитання?
-Основні принципи вірності, - прогуділа печально, бо не знала відповіді.
-Не знаєте? То я вам скажу, що вірність не має жодних принципів. За це вам ставимо нуль. Наступне, - продовжував викладач.
-Що таке взаєморозуміння? - відповіла ще більш засмученим голосом.
-І цього не знаєте? Так-от, взаєморозуміння — це ситуація, коли обожнювана вами людина говорить :Я тебе більше не кохаю”, а ви відповідаєте :” Ну, що ж, не триматиму”. За це вам теж мінус. Може хоч останнє знаєте, - запитав викладач.
-Якими повинні бути дії у випадку, якщо кохання нерозділене? - здивувалась.
-То що ж робити? - запитав чоловік, нервово стукаючи олівцем по столі.
-Забути, - сказала, пускаючи сльозу на волю.
-Ні, дитино, не забути. Терпіти треба. Нехай болить. З часом переболить, або ж повернеться. Не забувати треба, а чекати — щодня, щохвилини, щомиті, - промовив екзаменатор, витираючи сльози з мого обличчя. - Давайте залікову книжку.
Простягнула йому документ, що засвідчував мою причетність до цього світу і ще більше розридалась. Зрозуміла, що не здатна нічого засвоїти як слід. Викладач усміхнувся і повернув мені залікову.
-Ви вільні, - промовив.
-За що п”ятірка? - здивувалась. - Я ж нічого не знала.
-Бо вам за “Основи байдужості” поставили трійку...
21.06.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
