щоб не терпіти щоразу гострішого мовчання на тему дітей
вони заведуть великих равликів
годуватимуть їх із долонь як ангелів аби тільки ні в якому разі
не обірвались години її медитативного дозвілля
так
авжеж
равлики
що може бути краще й живіше
навіть не чутно як вони дихають
тільки посеред ночі він випадково торкнеться її щоки
так і не зрозумівши чиї там сліди…

колись вони вміли сидіти поряд а не напроти
він вчив її орудувати китайськими паличками
щоб тільки був привід торкатися її пальців
а потім заплющивши очі довго мусолити згадки
про ті голодні східні вібрації попід шкірою…

вона кладе йому до рота кавове зерня зі свого язика
так наче хоче передати якусь нечувану мову
ніби хоче стати одним із його діалектів
щоб він говорив до равликів…

але боже
як боляче часом буває іти по чужій воді!

раз на місяць він таки утікає за місто
де має навіжено-гарячу маленьку подружку
таку маленьку що ледве може вмістити її в долоні
що боїться її цілувати аби не зробити їй боляче
тільки подумки взявшись за руки
вони ходять жують травинки
сміються говорять блукають одне в одному заплітаються тінями
ламаючи ноги ребра слова

«двадцять років потому я мала дивне захоплення
ловила різних жуків і живими клеїла на папір
уявляєш тримала жука аж доки він не приклеїться
чорні зелені перламутрово сині жуки помирали на білому
героїчно за дивну дитячу ідею»

він розгядав би вічно колекцію мертвих жуків
щоразу знаходячи серед них когось із давніх знайомих
там серед розкришених лапок і розчепірених крилець
жило щось смачне і забуте
«мала
ти золото»

і коли її губи стискають його найчутливіший нерв
здається
за ними стежать великі очі жуків