Лист перший. Заспів.

Привіт Володю! Як ся маєш?
Чи під вечерю наливаєш?
Чи наливаєш під обід?
Перед сніданком пить не слід.
Не сама краща є розвага
Зрання хлебтать шартрез чи брагу,
Бо то уже алкоголізм.
Буває деколи похмілля,
Коли не радує довкілля,
Ні страви смак, ні стан жіночий.
Буває зрідка. Тілько ночі
Лихі нехай нас обминають,
На ранок кавою втішають.
Похмілля непотрібно нам.
А чарку, друже, до обіду,
Якщо іде грибочок слідом,
Чи оселедець, чи оливка –
І в чарці блискає перцівка, -
Чудова справа. Щоб кирять
Нам треба, Вова, міру знать.
А це – наука із наук.
От скажімо, хлебнуть пів-літра,
То з ранку заболить макітра.
Якщо ж сімсот спожить горілки,
Під неї огірків тарілку
Солоних, з хрумкотом, та сала,
Щоб під яєшнею шкварчало,
І ковбаси кружалець зо три...
Тогді, мій друг, ця доза нас
Не схилить знов на унітаз.
Всі кажуть: істина в вині.
Здається іноді мені,
Що годі там іі шукати,
Вливати в черево, пірнати,
І через трубочку цідить...
Мабуть її знайшли раніше,
Ковтнули, потруїлись лише,
І без користі простяглись,
Коли до бісиків впились.
Здолала зранку Настя Швидка,
Тож істина сконала бридко,
Тепер і сліду не знайти.
У трунку істини не має,
А міри почуття спасає
Володю, різних неборак
Від вошей, злодїв, собак,
Від гонореї, дурнів, влади
І цегли, що на череп пада
(Якщо ти каску почепив)...
Цей заспів трохи затягнувся.
Хоч трунку смак нам до вподоби,
Нам зупинитись треба, щоби
До справ своїх я повернувся,
Щоби я розповів, мій друже,
Як пристрасті людину кружать
І зводять грішних нанівець,
Де ми знаходимо кінець.


Лист третій. Про пристрасть до грошей.

Не плюй в багатого, не треба,
Бо наші пращури плювались,
В Комуну збіглися, прокрались
В лайно попали замість неба.

Мораль така: як грошей повно,
То жити можна навіть в Ровно.

Тож багатіймо! Щоби мрії
Усі здійснилися у нас:
Хлебтать “Otard”, куплять повії,
З похмілля жерти ананас,

Себе вивозить в ситроєні,
І гроші тринькати шалені.

З грошима ми князі та графи.
Нас всюди раді запросить.
Ми від Чернігова до Кафи
Готові пару напустить.

На все готові, а літа
Підказують, що прить не та.

Як підіпре тебе хвороба,
То гроші стануться в нагоді.
І ескулапи крутолобі,
Недобрі по своїй природі,

У ремеслі своїм найкращі,
Для чесного життя пропащі,

За мзду тебе зведуть на ноги
(Якщо в могилу не зведуть).
Хоч гроші, друже мій, нікого
Від того світу не спасуть.

Тож пожалій усіх багатих:
Їм також випаде вмирати.

Люблю, коли в кишені гроші,
Неначе листя шарудять.
На нас тоді жінки хороші,
Немов на красенів глядять.

Якщо в меню лангусти й краби,
Дівча вподоба навіть жабу.

Ну що про статок ще сказати?
Яку можливість пригадать?
Без гривень трудно щастя мати.
За гривні де його придбать?

Володю, у лиху годину
Завжди потрібна копійчина.

Але хіба копійка нас
Із всякої халепи звільнить?
Буває, гаманця припас,
А біди окошаться спільно,

Втіче дружина, сват продасть,
І в картах лізе гидка масть.

Тогді подумаєш в печалі:
“Навіщо, дурень, я страждав?
Навіщо заробляв в запалі,
Життя на завтра відкладав?”

Мабуть, не треба марить, друг,
Усім, що вислизає з рук.

Мінлива доба навіть Креза
Рабом зробила. Отже ми
Обгрунтувать не можем тезу,
Що спокій викупить грішми.

Добро чи зло від злота я не знаю,
Бо із кишені вмить воно щезає.

хотів би я, щоб жарти сприймали як жарти