На моєму столі безлад,
на моєму подвір’ї сонце,
у моїй душі гребля,
яка стримує
хвилі совісті,
на моєму обличчі грим,
грім гримить у моєму вікні,
а по вулиці ходить мім,
і малює фігури сумні.
А по шибці стукає град,
відбиваючи в такт струні,
а у дзеркалі бачу очі
аж до подиву –– наче твої.
Я затримуюсь: аж до подиху,
що здіймає мене у вись,
А рука знов шукає порухів:
Вкласти порох до порохівниць.

Я в саф‘яні, в пурпурі,
й в мармурі.
Я у шовку,
у льоні, у житі,
я шукаю себе у полі,
у кошарі і у повітрі.
Де я справжня,
а не халтурна,
де з собою в себе не граюсь,
не спотворено посміхаюсь,
де я знов почала любити.

5-6.08.2002