Пускають коріння у груди минулі ери,
Великим Шовкóвим шляхом течуть каравани,
Із смальти глибин скаменілі встають шумери,
Монгольськими бубнами важко гудуть кургани.

Послання від інків у руки вплелись вузлами,
Червоний татарський степ, і нога в стремено.
Неначе між вір і культур, між віків, на зламі,
Йдуть ефіопи в індигове небо крізь мене.

А пил від сторіч незламним стає монолітом:
Тут кельтська руда, тут бронза ацтеків і майя.
Тут всі племена, що вже встигли перегоріти
У кожному з нас, як у гумусі, проростають.

А кров стугонить! Вже громадами гори-таври,
Вже іскрою волі у ватру влились сармати.
Колись тут і я, щоб самій прорости у завтра,
Між скіфських кісток приляжу заночувати.