Разнежена, бессовестно нага,
за полчаса до нового рассвета,
не помня ни Завета, ни обета,
вступает в непорочные луга.

Её встречают клевер, молочай,
и женщина, смеясь, уходит в лето,
но песенка её ещё не спета,
пока не обернётся невзначай.

И тело одевает шелкопряд,
и за душою – ни пенú, ни пéнни,
лишь лёгкие, изменчивые тени
за нею, словно бабочки, летят.

Мрія Поета
поезія “Женщина-лето”


Пародія

Розніжившись, замріявся увись…
Прокинувся – тебе давно не стало,
Напевне, щось зробив я не по Дао,
І ти пішла… у літо, сміючись…

І ока не стулив, коли б знання:
Ти Мрія, Муза, Диво – знаю точно.
Все починалось гарно, непорочно,
І еротично – трохи навмання.

А тіло літнє і медове аж!
Безсовісна й прекрасна ти у міні
На стелі хтиві безсловесні тіні,
Припухлі губи, вдалий макіяж.

Твій поцілунок в губи – добрий знак,
Та й далі файно все ішло по плану,
Годину цілу стратив до дивану,
Поки не перекинувся навзнак.

З ким бродиш зараз серед буйних трав,
Така прекрасна – в чім родила мати?
Мене з рахунку не спіши скидати,
Я пісеньку іще не відспівав.