Твоя улыбка
несёт ошибки
дорогой зыбкой
из прежних лет.
Берёт дрожанием,
любви желанием,
весны касанием,
и “да”, как “нет”.

Я в ней летаю
и погибаю,
с огнём играя.
Воспламенясь,
взлетаю, таю
в желаний стае.
Не угасая,
целуй меня.

Глотай, как воздух
сплетай, как гнезда.
Теплее звёзды
и ближе сны.
Во мне сживутся,
в меня стекутся
и улыбнутся
цвета весны.

Как станет жарче –
цвета поярче.
Но вот пожар чем
нам потушить?
Убив улыбку,
признав ошибку,
дорогу – зыбкой,
не для души?

Ну что ж, бывает.
Желаний стае,
испепеляясь,
просить огня.
Соприкасаясь
и погибая
улыбкой тая –
целуй меня.


Юрій Лазірко
поезія “Целуй меня”



пародія


Напевне згину,
До тебе лину,
Думки дістали –
Пройшли роки…
З вогнем не жарти,
Ну, ще півкварти:
Гасити серце –
Згорить таки!

Про тебе мріяв –
Весна так діє,
Ти цілувала
Мене у снах
Без слів і реплік,
І зорі теплі
Обох манили
У небеса.

Таке буває –
Бажання маєм,
А як до справи –
Ножем хоч ріж.
Що може дотик!
(Як ти не проти)
У вушко й ротик
Цілуй міцніш!

Були помилки,
Сховаю вилки,
Смієшся мило –
Ну ти мастак!
Усе пробачу…
Як справжній мачо
В екстазі плáчу,
Почувши:“Так!”