Ця смаглявка , в якої три ноти смугасті «до»
Танцювала на вулиці тепле лате латини,
І здіймалися руки угору: ходи, лише, в мій полон!
Бачиш, я яка мрійна, половина всього, половинна!
А пір’їнка надії легенько лягала на кучері пінні,
І весніла бажанням блаженним край моря: дін-дон…

Хвилі мили тривоги блондики в зеленій сукні.
В голові – недоучені ігреки, діти, милий розкручений,
Попід серцем –розхожені муками кицині кручі.
Поміж ребрами – квіти горіли пахкими звуками,
Розкладала себе на слова, на рими й доручення,
А латина бриніла і плідно у витоки стукала...

А руда викладачка, у сіточці в стилі «ню»,
Що цілком, врешті, в тему, де море боронить літо,
Діставала із пазухи - будду, бруньки і приватні мітли,
Й шепотіла співуче: стихії землі, і води, і вогню,
Розіпніться в повітрі, щоб карта упала на квити!
Щоб тату на тілах віддзеркалила магія лун.

І зійшлися всі три. Невагомі, п’янкі і блискучо-плинні.
Море, може, й Карибське послало до них піратів.
Як змішалися в ньому біляві, руді і чорняві патли,
З якорів познімались брунатних перлини фрегати,
Бо лате і латина , а зверху – хай кавова піна!
Бо гарячих богинь не зачиниш аббатом за грати.