Бракує його…бракує їй слів,
Бракує всього…не бракує лиш сліз…
Самотньо по мосту блукає
Підтримки щиро все чекає.
Ось стрибне вниз і все погубить …
Залишилась лиш мить.
Ніщо її вже не тримає,
Але щось все-таки лякає..
А вітер шепче, вітер все гукає:
- Лети ,не бійся, я з тобою!
Все вирішено – ті летиш зі мною!
Розправив рученьки, мов крила пташка,
З летіла…та ввись, а вниз…
І падаючи тихо шепотіла:
- Я його кохаю, кохатиму…я так його любила…
Але йому цього сказати не зуміла!

Дівчина жила, дівчина кохала,
Але все чомусь, все в собі тримала.
Якщо ж сталась так, значить – це доля.
Якщо ж сталось так, така була воля.

Вона не мала життя обривати!
Вона не права! Навіщо ж було помирати…
Падаючи, вже нічого не боялась,
Лиш подумки до нього подалась
І все було пробачено, і все було почуто.
Лиш дівчину …ніколи не вернути...
Немає її – плакало небо.
Немає її! Душі не вернути!
І плакало все: і Дніпро , і Карпати…
І всім було чути, але не всі могли розібрати.

А він біля вікна сидів, на небо все чомусь глядів,
А побачивши привид, миттю прозрів.
- Ти знаєш, мене вже немає?!
Ти знаєш як я кохаю?!
Я тобі, милий, все пробачаю…
Не хотілось мені примарою стати,
Але що ж поробиш, так довелось обирати…
І в цю мить, його серце ніби зупинилось,
А на очах, вже змужнілих, сльоза появилась.
ВОНА підійшла і взмахнувши витерла сльозу рукою
І тоді ж щезла вмить, ніби змило водою…
Він не знав, що сказати!
Він не знав, як далі кохати!?
Він не знав, що вона…
Він не знав, що тоді…
Він не знав, що коха…
Він не знав…не судіть…

P.S.
Так, буває різне в нашому житті
Не ходи ти колом – просто оглянись
Десь поряд з тобою, ходить та, одна!
Та що тебе любить, жде тебе, коха…
Але ти її, чомусь не помічаєш,
Все чогось нового ти собі шукаєш
Але вона поруч! Завжди поруч ходить
Все що забажаєш, все для тебе зробить…
Придивись! послухай, просто зупинись…
І хоча б усмішкою з нею поділись…
02.03.2008