ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Міф Маковійчук (1967) /
Вірші
АГОНІЯ ГРОЗИ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
АГОНІЯ ГРОЗИ
Щиро вітаю всіх митців ПМ зі святом ВІРИ, НАДІЇ і ЛЮБОВІ!!!
Повітря дихало дощем.
Вона стояла на пероні.
На вже чужому підвіконні
Лежав порожній портсигар.
Поміж буттям і забуттям
Чекала потягу. Нізвідки.
В нікуди рейсом, без помітки,
В котрім чи зникне, чи втече.
Повітря дихало дощем.
Легені дихали слізьми,
Котрим не окропити вії.
Серця томилися навієм
Розіпнутого почуття.
Він залишався десь і скрізь.
Вона стояла на пероні.
А підсвідомості безодня
Тягла минуле із пітьми.
Легені дихали слізьми.
Самотність дихала в лице.
Надія дихала в постскриптум.
Вона і Він – смичок і скрипка
В конвульсіях замовклих струн.
Фальшива тиша. Дум табун
Кричав до хрипу, різав струни.
Кохання рвалося із трунви,
Не примирившись із кінцем.
Самотність дихала в лице.
Кошмар агонії грози.
У зачаклованому колі
Хтось вирішив здурити долю
Й назустріч крок не зміг пройти.
Хтось вчасно не сказав: «Зажди!»
Хтось вчасно не почув пробачень.
Колись комусь хтось не пробачив.
Квитки, перони, поїзди.
Кошмар агонії грози.
Крізь біль і невгамовний щем
Надія гойдалась на вітрі.
«О, Боже, вилікуй повітря,
Перенасичене дощем.
Не через караван років,
А поки ще не надто пізно
Верни в життя невинну пісню,
Котра таки не вмерла ще
В повітрі, зморенім дощем.
В повітрі. Зморенім дощем
Надія линула в постскриптум...
...Маестро взяв смичок і скрипку
Й ожила казка двох сердець.
Початок переміг кінець.
В інтимі зазвучали струни.
Кохання вирвалось із трунви,
Заповнивши собою вщент
Довкілля, зморене дощем.
Одвічна повість двох сердець.
Роман, трагедія чи драма.
Та над життями, над віками
Хай возвеличиться Любов.
У вирі непорозумінь
Вона і Він – смичок і скрипка
Хай пам’ятають про постскриптум.
Хай не знаходить свій кінець
Інтим цілунку двох сердець.
2000р.
Повітря дихало дощем.
Вона стояла на пероні.
На вже чужому підвіконні
Лежав порожній портсигар.
Поміж буттям і забуттям
Чекала потягу. Нізвідки.
В нікуди рейсом, без помітки,
В котрім чи зникне, чи втече.
Повітря дихало дощем.
Легені дихали слізьми,
Котрим не окропити вії.
Серця томилися навієм
Розіпнутого почуття.
Він залишався десь і скрізь.
Вона стояла на пероні.
А підсвідомості безодня
Тягла минуле із пітьми.
Легені дихали слізьми.
Самотність дихала в лице.
Надія дихала в постскриптум.
Вона і Він – смичок і скрипка
В конвульсіях замовклих струн.
Фальшива тиша. Дум табун
Кричав до хрипу, різав струни.
Кохання рвалося із трунви,
Не примирившись із кінцем.
Самотність дихала в лице.
Кошмар агонії грози.
У зачаклованому колі
Хтось вирішив здурити долю
Й назустріч крок не зміг пройти.
Хтось вчасно не сказав: «Зажди!»
Хтось вчасно не почув пробачень.
Колись комусь хтось не пробачив.
Квитки, перони, поїзди.
Кошмар агонії грози.
Крізь біль і невгамовний щем
Надія гойдалась на вітрі.
«О, Боже, вилікуй повітря,
Перенасичене дощем.
Не через караван років,
А поки ще не надто пізно
Верни в життя невинну пісню,
Котра таки не вмерла ще
В повітрі, зморенім дощем.
В повітрі. Зморенім дощем
Надія линула в постскриптум...
...Маестро взяв смичок і скрипку
Й ожила казка двох сердець.
Початок переміг кінець.
В інтимі зазвучали струни.
Кохання вирвалось із трунви,
Заповнивши собою вщент
Довкілля, зморене дощем.
Одвічна повість двох сердець.
Роман, трагедія чи драма.
Та над життями, над віками
Хай возвеличиться Любов.
У вирі непорозумінь
Вона і Він – смичок і скрипка
Хай пам’ятають про постскриптум.
Хай не знаходить свій кінець
Інтим цілунку двох сердець.
2000р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1055 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1055 seconds