Коли вода у чайнику майже кипить, я майже йду,

майже зачиняючи за собою «майжедвері» - залізну бляху.

Я майже кричу крізь мовчання , прикриваючи голос за страхом.

А ти відчуваєш у рипінні старого чорно - білого телевізора вигаданість якихось імен,

моє серце говорить ( тобто мовчить) про те, що я дуба врізала. За дверима тепліше, там літо розмальовує балончиком стенд,

хоч слова тут менші й гостріші, їх доводиться купувати, аби бути ближче до того, хто щасливіший у брутальному світі.

Я кажу в повітря , що добре б дощу, і шукаю у спеці вітру,

ти кроків моїх не чув?.. Твоя думка, як жінка вагітна, поважна і надто чуттєва.

Але кавою наркоманить , когось обманює, марить Славою - вокалістом,

та зустрічає щоразу басиста, і кричить під дверима десь триста

разів, ковтнувши триста , зникає миттєво: « ви , як жінки декабристів,

ідете за кимсь, а я йду від когось!!!»

Ті, хто мені наснились, не вірять у рай і Бога, просто не вірять. Коли майже стемніло, і майже ніч вкрила чужі тіла, хтось покликав до того, кого ти хотіла. І ти бачиш якісь коридори, якими у дитинстві йшла я, розглядаючи вказівники, у старому телевізорі немає режиму повтору , ти не лишаєшся навіть на плівці, а під ногами путівники з інших міст лежать на бруківці . Коли вода у чайнику майже холодна, тоді я майже прокидаюся,

майже розплющивши очі, бачу Майжетебе.

Заберуть