Зайшли всі бояри до хати,
На дружок давай поглядать...
Вони, мов не хочуть їх знати,
Та й нишком собі так сидять.

Тим часом, старі господині
Стілець в середину несуть.
Вже скоро, о пізній годині,
Вони молоду розберуть.

Скидає віночок свекруха
І шпильку з волосся бере…
А баба то та Гриворуха
Лиш пісню тужливу веде:

"Ой коси мої, довгі коси
Служили ви час у красі.
Бринять на повіках, мов роси , -
Сльозинки котились самі…
Вже вельон накриє голівку,
А хустка замінить його.
Ти маєш вже іншу домівку -
Забудеш ти батька свого…"

Не плачте ви, мамо і тату,
Не плачте, подружки мої…
Цілунок послала я брату, -
Повір, ми й тепер не чужі.

Я скоро до вас завітаю!
Я прийду з коханим своїм,
Бо вірно мене він кохає.
І мужем вже буде моїм.

Свекруха той вельон скидає,
А сльози у мене течуть,
Бо хустку мені накидає…
Той вельон навік заберуть.

Танцюю я з ним ще разочок,
Вже потім дружкам я вберу,
Щоб скоро засяяв віночок.
І першою Іру беру.

А потім і Марті, і Мірі,
І Галі, і Валі вберу,
Щоб довго в дівках не сиділи,
Знайшли-таки долю свою!

По танцю беру свої квіти
Й кидаю назад – не зирну…
Хто ж встигне і зможе зловити,
Повторить забаву мою?