Все починалось так невинно –
І ти, і я – прості поети.
Та душами зійтись повинні
В складних тенетах Інтернету…

Коли це все розпочалося?
Не можем точно відповісти...
Такий же ти, як я, здалося.
Така ж, як ти – прийшлося сісти.

Присів на мої твори якось
Й коментарі кидаєш сміло.
Мені не робиш гірку пакість, -
Даєш поради ти уміло.

І слово за слово почали
Ми спілкуватись, жартували –
Щось зародилося – не знали,
Що заведе в вінчальні зали.

Це почуття несе рікою,
Хвилює душу, серце плаче,
Бринить кохання музикою,
Та не від горя – від удачі…

І ось тепер ми стоїмо тут
В веселій та вінчальній залі
Нас привітати усі зможуть
Поети в ріднім Самвидаві,

Пан Володимир нарікає
Від нині мужем і жоною:
"Для всіх, хто ще цього не знає,
Кажу, чому ж це я тут стою?!

Два почуття злились в єдине
У нас, на ріднім Самвидаві…
Нехай кохання це не згине,
Нехай ще стане більше й жваве.

Я вам бажаю бути разом!
Радійте більше ви з роками
І присилайте вірші разом -
Від нині будьте завжди з нами!

Тепер, шановний Варра Торе,
У тебе є уже дружина…
Ти подаруй їй щастя море,
Нехай життя буде – малина.

Тобі, Мілано, нарікаю
Щоб поважала чоловіка!
Кажи побільше: "Я кохаю",
Тоді і будеш ти, мов квітка.

І владою Адміном дану,
Союз благословляю кліком
Щасливих Тора і Мілани –
Від нині разом ви – навіки!

На цьому я слова кінчаю,
Нехай вітають вас поети.
То ж хай живе і процвітає –
Кохання в ріднім Інтернеті…"

Отак вінчалася з коханим
У стінах рідних Самвидаву.
Рядки еротики писали, -
Бо шлюбна ніч у нас по праву!