Подякую зимі я - за весну...
Уп"юсь ще вдосвіт крижаним,

холодним сонячним відлунням.

Останнім снігом їй не дорікну,
Осанну виспіває в нім

день на стрімких струмочках-струнах.

А ночі... В діамантах - оксамит.
Немов забутий давній сон,

такий ясний, такий небесний.

За день, котрий вже натяком звучить
У тихім вирі в унісон,

в облозі криги, що не скресла.

А віку, де роки загублять лік,
Як дзеркала земних озер

утратять лик небес під льодом,

За мить одну, за погляд і за крик,
Коли - вже є, ось лиш, тепер

з"явився - подих.., порух.., подив...

А мрії, що дібрала теплих слів,
Для тих упертих відчайдух,

блаженних шукачів у правді

Я завжди дякую за "спів-":
Співіснування і співзвук,

співдружбу, -працю, -участь вправну.

Потоку днів, що всі зовуть життям,
Та з дня на день, чомусь, із року в рік

жить - не живуть, а все ще відкладають.

Я вдячна вірністю моїм дитячим снам,
І попри погляд смерті - з них,

життя і шлях до істини - шукаю.

Зупинці, спокою, обірваній струні,
Чи недоспіваній баладі,

загаслій метеором на півслові...

Я смерті вдячна, що я трапилась в житті,
Як бунт вогню на променаді,

за крок до виру - вічності й любові.

2010р.