Спитаю в себе, що для мене найцінніше?
Замріюсь, думкою лечу у далечінь,
Туди в дитинство, де я мрію так лишитись
Хоча б на мить, хоча б на день.
Пригадую я теплі руки мами
І перший з батьком сінокіс,
Як з братом бігали степами
І як сусід , м’ячем поцілив в ніс.
Портфель легкий з п’ятірками
І першу двійку, затерту гумкою
В щоденнику до дірки…
Мій перший твір і перші вірші.
Вже юності прийшла пора.
Закоханість у повній тиші,
Чомусь вона була сумна.
І так душі моєї сподівання,
лягли на дно…
Саме тоді розпочалось чекання
Було мені не все одно,
який же шлях мені обрати?
Куди податись, ким же стати?
І я звернула в інший бік,
Не в той, що доля готувала
і не жалітиму повік,
а в той, що серце підказало.
Та як буває сонячно та хмарно
В житті стається і таке,
Що смуток сяде, стане гарно
І тепло й любо над усе.
Тому, іду дорогою надії,
До того, хто мене кохає
Туди, де завжди хтось чекає
до тих людей, що завжди знають:
Вони – це все, що в мене є!

Вірш народився раптово, наче хтось надиктовував. Але кінцівка на дуже оброблена, на вільній хвилині відредагую.