+

Фінанси – це повітря, яким ми дихаємо, пояснювали вони,
і коли нас позбавляють цього повітря, наші легені
розриваються, наче торпеди.
Ми знаємо ціну твоєму минулому.
Ми знаємо ціну твоєму голосу,
який ти тримаєш при собі, ніби столове срібло.
Ми знаємо ціну всім твоїм сумнівам.
Ми знаємо ціну всій твоїй злості.

Фінанси – це трава, яка не обов'язково належить тому,
хто підстригає газони.
Для нас ці міста – лише канали,
в яких ми полюємо на чорних акул
фінансової стабільності,
лише озера, наповнені
потопельниками,
яким ми теж знаємо ціну.

+

Але нам із тобою, на кого нам нарікати?
Ми самі здали їм все, що в нас було.
Ми здали їм міські рослини і пам'ятники поетів.
Ми здали наші підвали й будки для ремонту взуття.
Ми просто стояли й дивились,
як наші міста зникають в грудневому тумані.

Тому давай, повертайся,
ще можна все відіграти.
Вони все одно не можуть вибити з нас нашу
прив'язаність до цієї географії.
Вони нічого не зможуть вдіяти, якщо ти повернешся
і все пригадаєш.

Наговорюючи знову те, що встигло забутись.
Витягуючи з пам'яті імена, як інструменти з футлярів.
Вибираючись на піщані дюни дитячих снів.
Щоби нічого не втратити.
Щоби все повернути.