Тоді все лише починалось і ночі були такими короткими,
що сни не встигали снитись,
виснучи в повітрі, ніби сонячний пил,
і заважаючи спати.

Все лише виникало, висвічувалось, як вогонь,
і кров вибухала у вугільних затоках ночі.
Того безкінечного літа, на розпечених
вулицях, в місті, яке нам ставило голос,
життя видавалось близьким і таким зрозумілим,
воно віддавало тепло,
ніби ванни, наповнені
дощовою водою.

+

Десь там, між тих коридорів,
гарячих газових плит, на яких підігрівалось
червневе небо, я пам'ятаю, нас тримав разом
присмак вогню на піднебіннях, голос свободи
на сходах, позбавлений страху голос
нашої свободи.

І все життя вміщалось в кількох будинках
на одній із тихих вулиць,
і всі розуміли, що нас тримає тут наша спорідненість,
наша зануреність у глибоку воду надії,
доки буде битись останнє серце за відчиненим в ніч вікном,
доки можна почути щасливий жіночий стогін,
від якого діти вві сні посміхаються
і просипають ранкові сеанси кіно.