«Verra la morte e avra i tuoi occhi».

(Cesare Pavese)*

У «батальйоні смерті» (N-ській військовій частині) особливо привілейоване становище серед солдат займав водій командира частини – рядовий Ф. Себе він вважав вищою кастою і зверхньо ставився не тільки до інших солдат, але і до всіх оточуючих взагалі включно з офіцерами. Щоб підкреслити свій особливий статус він носив форму «пеша» замість «хебе» яку носили всі інші солдати. «Пеша», звісно, йому не видали – не дозволялося згідно правил. Цю форму він десь «дістав». Офіцери частини з ним намагались поводитись ввічливо і не робили ніяких зауважень, хоча він заслуговував постійно – вів себе нахабно. Крім належності на «верхів суспільства» рядовий Ф. вважав себе ще й оракулом – міг передбачити майбутнє: кого віддадуть під трибунал, кому дадуть відпустку на 10 днів (нездійсненна мрія кожного солдата!), кого відправлять служити в іншу частину і таке інше. Про всі майбутні події він знав наперед. Не те, що він був екстрасенсом, просто мав хороший слух. Супроводжуючи командира на різні наради мав звичку все чути і запам’ятовувати і робити певні висновки. Інформація завжди мала свою ціну, особливо в епоху постіндустріального суспільства і він цю ціну усвідомлював і вдало використовував. Служба у нього була «лафа» як казали на тодішньому солдатському сленгу. Ніяких тобі нарядів та караулів, щоденно можна було бачити місто, людей, дівчат, заходити в магазини. Мрія кожного солдата! Нездійсненна! Мені, наприклад, за два роки не дали жодного «звільнення» на вихідні. Я бачив світ якщо щастило іноді отримати якесь доручення – відвести щось в якусь частину чи викликати офіцера терміново на службу (телефони тоді були далеко не у всіх, мобільних взагалі не існувало). Тоді можна було по дорозі забігти на 5 хвилин в книжковий магазин і з жадібністю подивитись на книги – а іноді й придбати… Рядовий Ф. мав цю можливість щоденно. Звісно, треба було завжди тримати в зразковому стані машину командира – новеньку чорну «Волгу» - але це не було для нього проблемою: якщо треба було щось відремонтувати ніхто з солдат йому не відмовляв в надії, що він щось дізнається або навіть замовить слово якщо потрібно… Здавалось би – людині пощастило, кращого місця служби не буває, а якщо і буває, то не цьому світі занепаду. Служи собі, насолоджуйся життям, а там і додому скоро… Але людина так влаштована – людина постійно всім незадоволена, хочеться чогось більшого. Оце постійне прагнення до прогресу у багатьох людей реалізується як постійне прагнення до насолод. Тому рядовий Ф. реалізовуючи цей глибинний внутрішній поклик (і нічого не знаючи про вчення Фрейда) почав влаштовувати для себе і своїх друзів наступну розвагу. Серед ночі він їхав кататись по місту НН на околиці якого і розташовувався «батальйон смерті». На КПП могли чергувати його друзі, які пропускали без проблем або він міг просто сказати: «Командир викликає, терміново!» і їхати. Ніхто його не перевіряв. Хоча багато хто знав, що він їде зовсім не по справах служби. Якщо його зупиняв серед міста патруль «відмазку» він використовував ту ж. Кататись по нічному місту розвага доволі безглузда (на перший погляд) але це з точки зору людини вільної. З точки зору людини в формі це вищий вияв волюнтаризму і самоствердження. Слід зауважити, що в місті НН (яке завжди в усі часи було містом відносно великим і насиченим життям) побутував такий звичай – в місті серед ночі прогулювались дівчата досить вільної поведінки (часто «під шафе» як кажуть нащадки галів) які з радістю погоджувались на пропозиції покататись на машині. Особливо якщо ця пропозиція була від солдат – молодих юнаків у формі. І особливо якщо обіцяли скромну винагороду. Більше того ці дівчата часто самі виявляли бажання на машині покататись якщо транспортний засіб біля них зупинявся – особливо якщо цим транспортним засобом була чорна «Волга». Про розвагу нашого героя в середовищі солдат почали ходити легенди. Більше того – рядовий Ф. почав перетворюватись у фольклорний персонаж. Склали навіть пісеньку – щоправда ремікс на одну російську народну, але колоритний. Нажаль, дослівно передати текст немає ніякої можливості – фольклор часто використовує вирази далекі від літературних мовних зворотів. Але суть передати спробую. «Поїдемо, Ф…, кататись, давно я не спілкувався з жінками вільної поведінки…» - і таке інше (переклад дуже приблизний, в оригіналі звучало колоритно). Що цікаво, якби рядовий Ф. та його друзі були людьми вільними навряд чи вони б захоплювались такими розвагами і навряд чи навіть розмовляли б з цими дівчатами – однострій трансформував психіку. Все в цьому світі тимчасове – нічого не буває довготривалого і тим паче вічного. Ці розваги урвались самим несподіваним чином. Рядовий Ф. зі своїм другом поїхали пізно ввечері кататись. Серед міста познайомились з двома дівчатами які їх запросили в гості. Гостина тривала досить довго. Серед глупої ночі друзі сказали дівчатам: «До побачення!» і направили свої стопи до місця служби. Але вийшовши з дому де мешкали їх новоспечені знайомі дівчата вони побачили, що машини немає. Командирський автомобіль вкрали. Можна тільки уявити вираз обличчя і емоції які з’явились у доблесних вояків. Але чомусь замість того, щоб повідомити міліцію вони вирішили шукати машину самостійно – цілу ніч блукали темними вулицями міста шукаючи автомобіль. О, як важко знайти чорну машину в темному місті, особливо якщо її там немає! Про це буцімто казав ще Конфуцій якого вони не читали. Інакше б ця безглузда ідея і не прийшла б їм в голову. Повернулись в частину на світанку вельми засмучені марнотою зусиль. Можете тільки уявити собі який злий був того ранку командир частини! Машина за ним не приїхала! Такого ще не було за час його перебування на цій посаді! Він добирався на службу громадським транспортом! Їхав і думав – машина вийшла з ладу, а цей негідник не подивився, не відремонтував, зараз я йому влаштую – я його заміню, я його в наряди до кінця служби щоденно ходити примушу, він в мене останнім додому поїде… Перетнувши КПП він тут же грозою і блискавкою в образі розгніваного китайського імператора прогримів: «Де рядовий Ф. ?!!!!» Який тут же з’явився на напівзігнутих з тремтячими колінами і пробелькотів: «Машина поламалась…» На що він розраховував – не знаю. Що вони наступної ночі машину знайдуть? Абсурд… Але командир вирішив особисто перевірити тут же, що в машині зломалось адже вона ніколи не підводила… Довелось рядовому Ф. в усьому признатись…. Його тут же відвезли на гарнізонну гауптвахту. А через деякий час віддали під трибунал і засудили за грати. Яке саме було йому покарання – як так і не довідався. Чи то «дисбат» чи то кілька років тюрми… І то служити йому лишалось всього нічого. Звільнився би і гуляв би скільки завгодно нічними містами. Щоправда на «гражданці» він би таких розваг би і не захотів… Командир обрав собі нового водія – молодого солдата з якимось вічно переляканим виразом обличчя. Краще б він того не робив! Через пару місяців на новій машині цей водій примудрився на повній швидкості врізатись в танк…

(Написано на основі реальних подій 1983 – 1984 років)
* - «Прийде смерть і в неї будуть твої очі» (Чезаре Павезе) (іт.)

2010