Присвячено картині
Ф.З.Коновалюка «Трояндочки» 1947р.

Похмурі тіні у куточку,
Похилі квіти на столі,
Сумна картина у віночку,
Троянди білі і сумні.

Зігнули голову донизу,
Стоять у задумі самі.
Ще мить і вже вони загинуть
Й навік залишаться одні.

Чому нема води в графині?
Чому стакан стоїть пустий?
Все вимерло, немов в пустині,
Стоїть покинутий цей стіл.

Вже не надіється троянда,
Що буде жить вона завжди.
Як та покинута людина,
Сумна від горя і біди.

А скатертина біла і проста,
Немов життя картина та.
Де все змальовано: любов,
І горе, й віру, навіть кров.

Троянди – це ж найкращі квіти,
А білий колір - доброти.
Чому ж сумні стоять троянди?
Це все художник знаєш ти.

Бо тільки Вам належить зміст,
Про те, що створено в картині,
А ми шукатимемо міст,
Щоб зрозуміти все віднині.

Чому трояндочки сумні?
Що сміло так їх зажурити?
Чи так залишаться одні?
Чи хтось зуміє їх поляти?
2005р.