Ви довго йшли по тій дорозі,
Здавалось, вже життя нема.
Та перемога на порозі,
Сама ж так просто не прийшла?!
Бо стільки крові, стільки смерті,
Нам принесла страшна війна.
Хотілось: «Тільки би не вмерти,
Дійти до краю, до кінця».
Я все лиш уявляти можу,
Нічим вже вам не допоможу.
Бо хтось вже спить у вічнім краї –
Його в живих уже немає.
А хтось старенький, той крепкенький,
Я бачу вас лиш раз на рік.
Той білокурий, той сивенький,
І вже скорочується лік.
Вас зостається зовсім мало,
Страшна війна бере своє.
І смерть зявляється, як жало,
І горе знов існує й є.
Чого не ввіковічить доля?
Цих ветеранів – трударів.
Була ж не їх ота сваволя,
Йти геть від дому, матерів.
Вони – сердеги – так старались,
За рідну землю позмагались.
Подарували нам життя,
Щоб йшли сміливо в майбуття.
Хай в їхнім домі світить сонце,
Хай місяць загляда в віконце,
Хай вітер принесе літа,
А зорі сіють їм життя!!!
2005