″…Віддайте мені мову,
Якою мій народ мене благословив.″
�

Ліна Костенко, ″Інкрустації″

Я – українка. Соромно зізнатись,
Та думаю на суржику почасти,
Іще живе в мені той спадок часу,
Що намагався голос наш украсти.

Окраєна, немов скоринка хліба,
Імперського зчерствілого бухана,
Ти, топтана, знівечена, полинна
Не раз реклася на поталу пану.

Окраїнна, холопська, малороса,
Розкраєна на шмаття та онучі,
Літописами віку сивокоса,
Без міри нищена, та все ж така живуча!

Кріпачена ти зайдами чужими,
Облудами пронизана достатньо,
Ордою мічена, і шляхтою гонима,
Захрещена інтернаціонально,

І на хоругві язиків розп′ята,
Розіпнута політиками знову,
Так доколИ тобою ще дибАти
Тим гендлярам, моя терпляча мово?

Чи ж бачено таке, щоб на батьківській
Землі була, немов в Червоній Книзі?
І книгодрук – об′ємами так низько
Та й дорого – либонь уже в акцизі…

Сумна статистика примушує засвідчить –
В неволі й відчаї тримала оборону,
А в час примар свободи ″бєзразлічій″,
Вона так потребує охорони.

   P. S. Читаю с удовольствием на русском,
      Пишу немного, преклоняюсь страстно
       Талантливым хранителям искусства…
       И так порой мне безысходно ясно,

      Что лингвофобные питает чувства
       Не та надуманная наша ″разность″,
       А старое лежалище Прокруста –
       Ущербность, лень, высокомерие и праздность…

9.11.2010р.