ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.02.27 16:17
Полинути в загублені світи,
де пломеніє зорепадом небо,
за однорогом по траві піти,
він знає шлях, що приведе до тебе.
Ти мавкою живеш серед лісів
і крапель дощових збираєш перла.
У цій ніким небаченій красі,
гармати не роззявлять свої жерла.

Володимир Бойко
2024.02.27 12:49
Осяває свічка віртуальна
Слід від одлетілої душі,
А убивці, підлі і реальні –
Ось вони, втішаються в олжі.

О, які вони багатоликі –
І святі, і грішні, і страшні,
І цивілізовані і дикі,

Володимир Каразуб
2024.02.27 11:25
Чим далі «від» тим більше коло «до»,
І сторінки написані тендітним
Приємним почерком, немов хвиління сну
Де бриз гортає ніжним повіванням
Твій перший розділ і його останню
Главу життя, таку легку й солодку,
Що осторонь тримаєшся того,
Що змушує

Олена Побийголод
2024.02.27 11:10
Із Володимира Войновича

Ми вештались довго в проваллі,
щоб нібито вийти з імли;
шукали освітлені далі...
Потьмарені тільки знайшли.

Шукали й крамоли бацили,

Леся Горова
2024.02.27 09:25
Підкова місяця надкушеною висне,
Як слід коня, що відчеканив срібло,
Копитом вдарив, і зірками бризнув,
Аж водні брижі розійшлися дрібно.

На підморожених до ночі сніжних клаптях,
Залишених у тінях милосердно,
З копит спішать ще й блискітки накрапа

Світлана Пирогова
2024.02.27 07:54
Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
Чи тільки позолоти сліпить блиск урочий?
А може, це колись, немов туман, мине,
Опустить осінь стомлено вологі очі.

Дізнатися б, а чи кохаєш ти мене?
Чи може, зваблення для тебе, ніби свято?
Тремтить щодня живий в

Віктор Кучерук
2024.02.27 05:42
Чимчикуючи з гостини
Заєць скибу ніс в торбині
І раптово біля лісу
Стрів чатуючого лиса,
Що з порожнім зовсім шлунком
Ждав такого подарунка,
Бо в засмученого зайця
Похапцем забрав окрайця...

Нінель Новікова
2024.02.26 15:18
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
Переклад із рос. мови
Нінель Новікова

І ВІЧНИЙ БІЙ…

І вічний бій.
Нам спокій тільки сниться.

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Самослав Желіба
2022.05.01

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Любов Бенедишин (1964) / Поеми / Зі збірки "Віще, неповторне, головне"

 Червоне пекло

До річниці Голодомору в Україні

Образ твору ЧОРНА КНИГА ПАМ'ЯТІ

Втирає пам'ять сліз струмки солоні,
Аж вечір причаївся і - мовчок...
Лиш свічечка горить на підвіконні,
Мигтить у темінь, мовби маячок, -
Де місяць, мов надламана хлібина,
І зір осінніх щедрий урожай...
Після земного пекла днів полинних,
Їм все позаземне, напевно, - рай,
Невинним душам, що у Вічність канули,
Де вже ніякий голод ні по чім;
Хто до сих пір, немов блукальці-ангели,
Летять крізь ніч на полум'я свічі.
...І здасться раптом - хтось присів на покуті,
Хитнувши тінь невидимим крилом.
Гортає пам'ять Чорну Книгу спогадів
І сльози витирає рукавом.

ГОЛОДОМОР. ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ

Голодомор... Налякана зозулька
Нікому більше літ не роздає...
А кат сидить в Кремлі і смокче люльку,
І кров людську з вином грузинським п'є.

Гарячу кров, солону, українську -
Колись уп'ється... А тепер, тепер?!
Хто перемеле мУку материнську,
Чужинців спинить, клятих ненажер?

Скрізь - пустка й стогін. Смерть - і та голодна.
Стернею, з жаху, дибляться поля.
О горе, горе! Горе всенародне!
Сльозами й болем давиться земля.

Блокада. Пекло. Ні туди, ні звідтам.
Хати померлим "хрестяться" услід...
А кат не спить, йому, як в горлі кістка -
Вся Україна: дія, слово й рід.

ПЛАЧ УКРАЇНСЬКОЇ МАДОННИ

Пам'ятаєш, дощику,
як на страву в горщику
дмухав вітерець?
...Вже поля - тернинками -
чорними обжинками.
Смерть - тепер тут жнець.

Скільки люду вимерло!
Душі, й ті, щось вижерло.
Кажуть - недорід.
Серпень. Серп із молотом.
Морять, морять голодом
український рід.

Все до крихти вигребли,
до пилинки вимели
нелюди-кати.
Чи й серця їм стрУпіли?
Віз трамбують трупами!
Господи, прости...

Дощику із пісеньки,
дітки просять їстоньки
все тихіш... тихіш...
Ноженята - трісочки.
В хаті ж ані рісочки,
хоч лягай під ніж!

Заколишу мученьку,
та й заломлю рученьки
з розпачу-біди.
...Іди-іди, дощику,
зварю тобі борщику
з сліз і лободи.

АСОЦІАЦІЇ. КОРОТКО

Кремль.
Серп-молот.
Сатана.

Горе.
Поле.
Сарана.

Голод.
Трупи.
Без війни!

Доля.
Воля.
Де вони?

РОЗДУМИ КОЛИШНЬОГО ГОСПОДАРЯ

Виспівують підручники й посібники
Про щастя в колективному труді...
Ми всі тепер в селі - одноосібники,
Замкнувся кожен у своїй біді.

Ми всі тепер - здрібнілі й дріб'язкові,
Хоч страшно це звучить, та далебі,
Перед очима смерті, як в любові, -
За себе кожен, кожен по собі.

Лише дверей ніхто не замикає -
Нема потреби, та й бракує сил...
І спільна яма десь в яру ковтає
Стеблини тіл, що голод накосив.

І вижити - як витягнути козиря...
Ще є вода і жменя лободи.
І є хати, що мають ще господаря,
Та вже ніде немає господИ.

ЧЕРВОНЕ ПЕКЛО.
ОЧИМА ПРОЗРІЛОГО "АКТИВІСТА"

Ковтає душі паща комунізму.
Край сліз і горя - нас сюди й вели.
Тікати ніде. І вертатись пізно.
Безвихідь. Ось і все. Ось і прийшли.

Надію вбито. Віра - напівмертва.
Любов - уже сама нас обмина:
Ми - Господа! - дали прогнати з церкви,
Тепер у ній господар - сатана.

Червоне пекло - по усій сторонці.
І мука - божевільна та німа.
Були ж в людей крилаті охоронці!
Здається, більше жодного нема.

Якщо ж і залишивсь, котрий упертий, -
Сам зрікся крил, повісив на стіні.
...Для нас покара - жити, а не вмерти.
Невже немає прощення мені?!

ЗИМА. ДИТЯЧИМИ ОЧИМА

Дядьки забрали батечка.
І ледве ходять матінка.
Сестричка вмерла. Братик - весь опух.
В віконці - неба латочка.
І світ - порожня маківка.
І сніг - важкий, а був колись як пух.

І смерть знов жертв шукатиме...
Тихенько... ша... мій хлопчику,
Не плач, ще політай в своєму сні.
А поки ти літатимеш,
Я зварю нам окропчику
І юшечки з торішньої стерні.

Я підведусь поволеньки...
Я сильна, я ж бо - старшенька...
Я зараз... Тільки мовчки помолюсь:
"Ти є ще, добрий Боженьку?!
Врятуй мене і братика!"
...Де ж ненька забарились?
Я боюсь...

ПО ДОРОЗІ. ОЧИМА МАТЕРІ

...Який жахливий звук! -
шкребе по серцю.
...Як поріділи скрізь
чуприни стріх...
Не зупиняйсь!
Впадеш -
то напівмертву
на воза вкинуть,
десь зариють в сніг.

А близько серця -
крихітний зарібок
за всі гіркі
колгоспні трудодні -
безцінний скарб -
шматок глевкого хліба.
І кволий сором -
в серці,
десь на дні.

Безсиле тіло.
І душа - каліцтво.
І всюди - горе й біль.
Куди вже гірш?!
...А звук росте,
так наче по -сусідству
хтось божевільний
точить,
точить ніж...


ЛЮДОЛОВ. ОЧИМА СВІДКІВ

Здаля обходять лігво людолова.
Де перестріне - там і пропадеш.
...Була й у нього донька чорноброва.
І син Іванко. І дружина теж.

Він ще живий. Та він вже не людина.
Він на вечерю власну душу з'їв.
Господь йому суддя! Його провина,
Як не крути, на совісті катів.

Бо й сам уже не чує, що белькоче,
І не збагне, що коїться із ним.
...І все щось в казані його булькоче,
І з комина щодня - солодкий дим.

ВЕСНА. ОЧИМА САМОВИДЦЯ

Сніги зійшли. Дощами вмилась хата.
Поля парують, пусткою ячать.
А нОвого врожаю не зачати,
Бо нікому і нічим зачинать.

Господар вмер. Обійстя світить ребрами.
А тій вдовиці - хоч у пЕтлю лізь!
Вона - ще мати. І благала й жебрала.
Кати - глухі. А голод - він же скрізь.

Всі запічки село повивертало:
Де яке зерня чи сліди окрушин.
А зграям посіпак - все мало й мало!
Все відняли. Тепер виймають душі.

Від смерті вже нічим не відкупитися.
Страшна й голодна. І приходить натще.
...Лиш в очі діток боляче дивитися,
Й на сонечко дивитися все важче.

СОН УКРАЇНСЬКОЇ МАДОННИ.
ОЧИМА СМЕРТІ

У хаті - ні краплиночки, ні дрібочки.
А в неї - ні квилінь, ні голосінь.
Дитя колише... А сама - мов скіпочка.
Всміхається кудись у далечінь:

Де рік молочних береги медові,
Поля духмяні і Козацький Луг.
Де всі щасливі і живі-здорові,
І пісня в небі, й благодать навкруг.

Де цвіт в саду, як вишита сорочка,
І стежечка - весела та в'юнка.
...Колише мати мертвого синочка, -
До тріснутого серця притиска.

СКОРБОТНИЙ ШЛЯХ.
ОЧИМА ЗБИРАЧА ТРУПІВ

Скорботний шлях... О, доле осоружна!
Нема ні краю в нього, ні межі.
Збирає смерть своє страшне подушне,
А тут - уже нікого, ні душі.

Ця хата за всіма вже відмолилась,
Всіх до гарби очима провела...
У ній - три дні, як пустка поселилась,
Ще й протяги з собою привела.

Проходжу - наче хтось зітхає скрушно
І довго-довго дивиться услід...
Збирає смерть своє страшне подушне.
Коли б уже скоріше на той світ!

ГЕНОЦИД. ОЧИМА ПРИРЕЧЕНОГО

П'ємо більш року чашу цю полинну,
А світові - немов зашили рот.
Було: ламали голодом людину,
Але щоб так ламати весь народ?!

Отак одразу всіх і поголовно -
На ешафот страждань заволокти!
А смерть катюгам служить безвідмовно,
Їй головне - терпінням запастись.

Гарба простора, шкапа сухоребра,
"Чистильники" і трупів штабелі -
Оце й усе, що Костомасі треба.
І, звісно, трохи вільної землі.

Бо й так уже - могила на могилі,
Мов рани, що розкриються колись:
Де мертві - наче янголи безкрилі,
Де смертні - у Безсмерті - обнялись.

НЕПРИКАЯНА ДУША. ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Намучилась... Наговорилась з болем...
І наковталась сліз, як м'якуша.
Усе, що пам'ятаю: голод, голод...
Усе, що залишилося: душа.

Все інше - відпалало і відпало,
Прорісши житом у чужім житті.
Була би з тілом, - досі б ще смоктало
Під ложечкою, десь у животі.

А так - терпИмо. Тиха і прозора,
Лечу до Бога - вдалечінь і вглиб.
Усе, що відчуваю: чорне горе...
Усе, що й досі сниться: білий хліб...

Та головне - вона таки воскресла.
Моя свята змордована земля.
...Лечу собі, легка і безтілесна.
А навкруги - рої таких як я.

P.S. ОЧИМА СУЧАСНИКА

РокИ пройшли... А й досі - зло безкарне,
Клює собі наш смуток на обід:
То про посуху щось ліниво каркне,
То про якийсь примарний недорід.

А ми, помірно ситі й терпеливі,
Заручники своєї доброти, -
Лиш одвертаєм погляди цнотливі
Від спухлих ликів мучеників тих.

Якби хоч хтось з них встав з могили, він би
Нам вклав у гени слово "геноцид"!
...Мовчать святі, в руках тереблять німби, -
Їм за нащадків перед Богом - стид.

16.11.-26.11.2007


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.


Рейтингування для твору не діє ?
  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-11-18 10:53:44
Переглядів сторінки твору 16223
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг -  ( - )
* Рейтинг "Майстерень" -  ( - )
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.736
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2022.02.25 08:54
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2010-11-19 12:20:26 ]
Дякую, пані Тетяно! Добре, що є Поетичні майстерні, завдяки яким можна винести твір на ширший загал.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2010-11-19 12:23:06 ]
Дуже ціную Вашу думку, пане Ярославе, особливо щодо поділу на окремі вірші "очима" різних людей. Це важливо для мене. Дякую за розуміння!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2010-11-19 18:19:15 ]
Привіт, Любове.
Тема вибрана. Дуже важка, але необхідна для українства.
Я перейшовся легенько по тексту.
Вибачаюсь заздалегідь за сухість. Буду максимально щирим.
Багато чого вразило, деякі образи пролетіли через моє серце кулею.
З іншого боку відчув певну поверхневість розкриття тематики (у деяких творах)
Одним словом - є дорогоцінний камінь але він ще недошліфований.
Ось деякі погляди нашвидкоруч (на мою скромну думку):
***
"Втирає пам'ять сліз струмки солоні," - а що коли
"Втираю пам'ять. Сліз струмки солоні," - здається так зрозуміліше
***
"ЛиШ Свічечка горить на підвіконні," - можливо для полегшання "А свічечка..."
***
"Невинним душам, що у Вічність кАнули," - тут римування перескочило - так задумано?
***
"А кат не спить, йому, як в горлі кістка - можливо задля полегсання рядка
"А кат не спить, йому у горлі кістка - "
***
"Чи й серця їм струпіли?" - наголос "стрипІли"
***
"І вижити - як витягнути козиря...
Ще є вода і жменя лободи.
І є хати, що мають ще господаря,
Та вже ніде немає господИ." - ось тут якесь натягнуте, ну так мені здалось принаймі
***
"Край сліз і горя - нас сюди й вели." - "й" напевно зайве.
***
"Безвихідь. Ось і все. Ось і прийшли." - може
"Безвихідь. Ось і все. Таки прийшли." ???
***
"Він ще живий. Та він вже не людина.
Він на вечерю власну душу з'їв." - 3 рази "він"... ???
***
"Господар вмер. Обійстя світить ребрами." - римування перескочило...
***
"А тій вдовиці - хоч у петлю лізь!" - "петлЮ"
***
"Всі запічки село повивертало:
Де яке зерня чи сліди окрушин." - знову ритм міняється
***
Думаю що переходи ритму - часто зустрічаються у цьому циклі.

Щиро,
ЛЮ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2010-11-21 21:37:23 ]
Привіт, ЛЮ! Дякую за щирість і за "ложечку дьогтю".
Щодо певної поверхневості - погоджуюсь, сама б хотіла врости в тему глибше, але, мабуть, не дано. Може, навіть і не варто було за цю тему братися (скільки вже написано! і думаю, набагато сильніших речей), та, вийшло так, що вона начебто сама за мене "взялася".
Щодо решти технічних зауважень... Я уважно їх розглянула, але, вибачаюсь наперед, жодна із запропонованих змін - не лягає мені на душу.
Повтори - необхідні для предачі певних емоційних нюансів (напруги, розгубленості тощо), вони роблять текст більш живим.
Оте "й" мені не видається зайвим, бо теж додає необхідних обертонів думці.
"Хоч у пЕтлю лізь" - можна сказати народний вислів, саме так чула не раз, а тому, оскільки йдеться про народні страждання, то воно й звучить природніше, як на мене.
Переходів ритму в рамках одного вірша я взагалі не бачу (ще раз перечитала весь текст), є місця, де вкінці рядків з'являються ще по одному ненаголошеному складу, але ямб все одно залишається ямбом.
Щодо ритму, існує лише одне, справді, проблемне місце: "Після земного пекла днів полинних...", тут у слові "після" наголос падає на перший склад, і як я не "билась" нічого кращого не знайшла. Зрештою і це "невеличке спотикання" має певний сенс... в емоційному плані.
Знаєте ЛЮ, я не випрадовую ні себе, ні свої тексти, але я так відчуваю... Бо можна вирафінувати текст так, що він аж блищатиме, повилучати все "зайве", але чи залишиться у ньому жива душа?
Та попри все вище сказане, я теж зовсім не вважаю цей твір вершиною досконалості, ЛЮ.
Ще раз дякую!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
В'ячеслав Романовський (М.К./М.К.) [ 2011-01-04 21:44:38 ]
Оце, нарешті, добився-таки до твоєї поеми. Сильне враження.Звісно, є певні вади, мене, зокрема, кольнули наголоси (приміром: звАрю - а треба зварЮ), але не вони визначальні. Річ тобі вдалася: це крик до тих, у кого позашивані роти. І крик чутний! Шкода, що я вже не працюю в газеті, цю річ треба друкувати в усіх кутках України.Але я все одно зроблю копію "Червоного пекла" і передам у школи. Принаймні, дуже хочу це зробити.Бо у нас, як ти точно сказала, "усе, що залишилося, душа" - а вона, труєна, та неотруєна багато що може...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-01-05 11:46:41 ]
Яка приємна потрійна несподіванка, В'ячеславе, Ваш коментар! Дякую, що поділились враженнями. А головне за оці слова: "річ тобі вдалася", вони, та й інші Ваші думки, дуже для мене важливі і цінні. І намір Ваш - вартий великої подяки. Спасибі Вам за руку підтримки і допомоги, сприймаю її як дружню. До речі, цей твір я відсилала кілька років тому в "Літературну Україну", проте відгуку не було, як і друку. Може, не отримали, а може, викинули в "кошик". Не знаю...
Щодо технічних недоліків, явно присутніх, Ви маєте рацію. Наголоси - це одна з моїх проблем, над якою треба ще працювати. І це я зрозуміла на ПМ. Але щодо самого слова "звАрю" - я його вжила саме так свідомо, бо ту всім відому пісеньку ми, дітлахи, колись так і співали (з неправильними наголосами): Іди, Іди, дощику, звАрю тОбі борщику... А вірш у поемі до цієї пісеньки тісно прив'язаний. Можливо, я помиляюся, але мені так не хотілося б змінювати тут наголос на отой "правильний"...
Ще раз Вам дякую, В'ячеславе, за увагу!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
В'ячеслав Романовський (М.К./М.К.) [ 2011-01-05 15:36:23 ]
Згоден із твоїми поясненнями, ти, звісно, вчинила правильно - справді, наголос в згаданій пісні в слові "зварю" на першому складі. Так що ця претензія знімається.
А щодо друку в "ЛУ", то поему про голодомор Ніни Виноградської там опублікували, але я б не сказав, що та річ сильніша за твою. Принаймні, рядки з твоєї і досі як жаринки в душі моїй...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2011-02-17 15:38:58 ]
Ще раз дякую, п. В'ячеславе.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Михайлик (М.К./М.К.) [ 2014-11-21 10:00:53 ]
Прочитала - і мороз по шкірі. І це я спеціально не дозволила собі емоційно вживатися в змальовані Вами образи - мабуть якийсь захисний рефлекс... Минулого року я змогла написати про голодомор тільки одну строфу.... Тому низький доземний уклін Вам, пані Любо, за таку титанічну працю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2014-11-21 13:30:29 ]
Дуже приємна несподіванка для мене, що Ви це прочитали. Цей цикл-поема тут пилом припадає з 2010 року (хоча, бачу кількість переглядів збільшується потрохи). Всі Образи пережиті... то є правда... Дякую Вам щиро, Галино!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Стукаленко (Л.П./Л.П.) [ 2014-11-22 11:36:31 ]
це справжнє, пані Любо! як молитва.. доземний уклін за Ваш твір!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2014-11-22 12:35:20 ]
Враження сильне. Я сам багато писав про голодомор, але, ясно, що рівень аматорський. Можливо найбільш вдало - це вірш "Голод". Подивіться, будь-ласка. Нехай не так образно, але з душею, яка є. Я його друкував на самому початку, але з того часу вже досить часу пройшло і я не знаю, читали ви його чи ні.

Голод! Голод! Голод!
Б'є наковальню молот.
Іде перековка душі
по всій українській землі.

Експропріації лупає ціп.
Тіп-тіп! Тіп-тіп!
Забрали останній сніп.
Державі потрібен хліб!

Голод – це дотик холодної ночі,
це божевілля невидячі очі,
це тепла хлібина у сні,
це раю „совєцкого” дні.

Хміліє застілля. Гудять голоси.
Вечеряють в хаті чиїсь байстрюки.

- А нюх у Миколи, неначе у пса.
Як вправно знайшов він той лантух вівса!

- А та Марусина як вхопить ціпка,
та й мало не вбила за свого мішка.

- Навіщо їй того гнилого зерна?
Ні курки, ні гуски, от баба дурна.
Ха-ха, ха-ха...

Золоте зерно України
попливло у інші країни.
Нехай колосяться лани.
Ми - не раби, раби - не ми.

Якщо ворог не здається,
його знищують!

Так. Саме так.
Стережися сільський кріпак.

- Не хочеш віддати своє?
Кажеш, краще нехай згниє?
Ах ти, мать твою так і так...
Ну ти й гад, чєловєчєскій брак...

Тиша. Мертва тиша навколо.
Безвиході замкнуте коло.
І села на чорних дошках –
видали план на прах. Жах!

- Діду, діду, ти ще живий?
Он їде Онисько кривий.
Сідай на його підводу,
відвезе тебе додому.

- Додому не треба... Вези до могили...
Жити не хочу... Немає вже сили...

Ідеологія щастя вагітна на смерть.
Закрутилась страшна круговерть.
З'їли лушпиння і дерть.
Смерть! Смерть. Смерть...

- Який там голод? Ви про що?
Здивована зморшка кривить чоло.
- Ви бачили фільм „Кубанські козаки”?
Ось правда про згадані вами роки.
А голод – то вигадка й брех ворогів,
фальшиве відлуння тих славних років.

Ліс рубають – тріски летять...

Тріски померли, тріски мовчать.
Катам й посіпакам така благодать.
Вгодовані, ситі сини комуналки
дожили свій вік на хлібах „персоналки”.

А ті, що мільйонами в землю лягли?
У чому в житті провинились вони?
Їх муки, їх сльози – приглушений дзвін.
Десь тихо у пам'яті стелиться він.

Голод! Голод! Голод!
Змучився бити молот.
Позаду змордовані дні.
Чи прийдуть досвітні вогні?...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Галина Гнатюк (М.К./М.К.) [ 2014-11-22 22:07:02 ]
Я навіть не можу дібрати слів... Дякую за те, що Ви знайшли в собі силу ТАК написати...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Долик (М.К./М.К.) [ 2014-11-23 23:46:10 ]
Неймовірно... так все відчути, віддати... Любцю, я тобою пишаюся! Дякую за твоє серце і твоє слово!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2014-11-25 14:50:45 ]
Дякую, друзі, що читаєте, відчуваєте...
Дякую за теплі відгуки!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2017-06-09 14:06:55 ]
Дуже сильно, мороз по шкірі у серці біль та сльози.
Зворушили не можу заспокоїтись.
Це та вершина до якої не наблизитись, коли у серці пустка. Любочко, дякую за Божий талант та чисту душу!
Вклоняюсь!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2017-11-25 09:55:38 ]
Дякую, Тетяно!
Прошу вибачення за запізнілу відповідь...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Геник (Л.П./М.К.) [ 2017-11-26 10:07:44 ]
Потуга! Дякую, п. Любо!