В сім років я літала з абрикоси,
Що на причілку буйно розцвіла.
Зміїлися на вітрі довгі коси.
Кричала дітвора:"Ну і діла!..".

Ланцетний подорожник ріс повсюдно,
Не поважали ми бинти і йод.
На Говорова вулиці безлюдно.
Іду із сином. Він несе йо-йо.
Я згадку по стежині карколомній
Аж тридцять літ, люляючи, несу...
Мабуть, бабуся Настя була вдома,
Хліб випікала чи варила суп.
Я парашут пошила із ряднини.
Аж тричі приземлилася в спориш.
Потому з болем відростали крила,
Понад Супоєм плинула у тиш.

2

Літала... Падала в жита, на руки.
Зірвала з персика відерце груш.
Відшукую правічне і посутнє,
Ціную не смарагди - сяйво душ.
Веду бесіду з аркушем - охвітну,
Дзумкочуть думи, як бджолиний рій.
Кривавилась рілля, щоби спісніти.
Круг дворища дитинства - біль-пирій.

Самутіна Тамара, що латала
Після польотів диво-парашут,
Бухгалтером працює - прочувала.
В солідні цифри влився її труд.
Між нами - ріки, перегати, села,
Урозліт, врозбрід кинувся народ.

Товаришку згадаю - день весела
Серед напливів ґлею і турбот.


2010