«Машина – переможець людини,
Їй потрібен раб для витирання поту…»

(М. Волошин)

(Спроба передмови до збірки ессею «Петрогліфи»)

Блукаючи дикими горами, я інколи натрапляв на величезні камені, на яких були або намальовані мінеральними фарбами, або вибиті кременем знаки і малюнки – людей та тварин. Це написи звернені до нащадків – себто, до нас. Вони були нанесені на дикі гірські брили багато тисячоліть тому. Люди, що малювали їх відрізнялись від нас своїм світоглядом та способом життя. Але суть тих чоловіків і жінок була та сама, що й нас – вони мріяли, кохалися, співали пісні, думали і розмовляли. І знали, що в цих горах будуть колись блукати їх нащадки і прочитають ці послання у вічність. Сенс і зміст одних знаків втратився і ми можемо лише здогадуватись про значення хрестиків і більш складніших абстрактних фігур. Зміст інших знаків начебто очевидний – олені, мисливці, мамонти, змії. Але насправді, це не просто малюнки. Це послання сакрального змісту, це літературні твори доби неоліту чи навіть більш давніх епох. І ці значки і малюнки це літери та ієрогліфи забутого нами алфавіту. І прочитати і зрозуміти цей епос можливо. Треба лише стати хоча б на хвильку людиною тої доби. Треба три доби поспіль гнати пораненого оленя через бурелом, потім добити його списом на вершині гори серед дрімучого лісу у жорстокому поєдинку, цілу ніч опісля гонитви відбиватись від зграї голодних вовків захищаючи себе і свою здобич, потім розпалити вогнище кременем з сирого хмизу усвідомлюючи, що від цього багаття залежить твоє життя і потім, скуштувавши підсмаженої на вогні свіжини, дивитися в небо в нескінченну чорноту між вуглинками зір і на ранок вишкрябати на скелі послання нащадкам про богів і людей. Я часто згадую ці послання, що бачив я кам’яних брилах в горах і здається мені тоді, що все що ми пишемо звичайними прийнятними нині літерами та словами для більшості читачів є такими ж незрозумілими як петрогліфи. Вони не відчули те, що перечили ми, хто пише всі ці слова. Для них це просто набір знаків, в слова вони вкладають зовсім інший зміст, інакші підтексти ховаються для них у безодні між словами. І все наше життя – це пошук розуміючого читача. Переважно марний пошук. Геніїв (і не тільки геніїв, але й пересічних письменників) не розуміли сучасники. У кращому випадку їх розумів хтось із нащадків, і то хибно. Сучасний постмодерновий світ все більш розвивається по законам дзену – істина передається від серця до серця – позавербально. Люди обмінюються беззмістовними фразами, єдиний зміст який доходить до співбесідника: «Ти хороший». Все інше губиться або спотворюється. Страшно жити в світі який позбавлений мети. Всі живуть не в ім’я чогось (пізнання, пошуку істини, прекрасного чи створення досконалого суспільства), а просто тому, що живуть. За щось чи проти чогось виступають виходячи з концепції мурашника – так, мовляв, краще. Суспільство все менш цінує індивідуальність, особистість. Зазирати в майбутнє стає сумно. Щось подібне відбувалось в часи Конфуція – цивілізація як тоді так і зараз болісно шукала ідеал після краху традиційних цінностей. Тоді вихід знайшовся у створенні цілісних світоглядних концепцій за які люди тримались як за соломинку у вихорі суспільного буття. Мене завжди дивувало, що творці найбільш геніальних світоглядів, які визначили свідомість людей на тисячоліття вперед були сучасниками або майже сучасниками: Будда, Махавіра, Конфуцій, Лао Цзи, Сократ… На зламі епох основну заповідь яка дарували людсву ці дуже різні мислителі можна назвати одним словом – гуманізм. Чи зуміємо ми на новому зламі епох, напередодні великих потрясінь для всього людства зберегти і понести далі цю заповідь – хто знає… Всю творчість сумного Діно Буцатті можна пілсумувати однією фразою – людина повинна лишатися людиною навіть у нелюдських умовах. У ХХ столітті хворе індустріалізоване суспільство охопили антигуманні ідеї – Ленін, Гітлер, Сталін, Муссоліні, Мао, Пол Пот – всі вони заперечували «абстрактний гуманізм», вважали, що можна принести міліони людей в жертву утопічним ідеям побудови «досконалого» суспільства, були по суті виразниками однієї людиноненависницької ідеології антигуманізму. Тільки дещо різних варіантів. Нині суспільство знову перебуває на зламі: попереду маячать привиди глобальної екологічної кризи, перенаселення, хронічного дефіциту ресурсів, виснаження біосфери. Умови створюють нове поживне середовище для рецидивів комуно-фашизму. Чи виробило людство імунітет до цих захворювань, чи знову буде крутитися божевільна рулетка самознищення людства залежить від самих людей. В тому числі і від нас.

2010
(На світлині - залишки давнього дольмену доби неоліту в Карпатах. Світлина автора ессею.)