Природа снігу - раптом впасти, намести,
Затерти білим огріхи творіння.
Я теж звикаю до падіння з висоти.
Розбиті, все ж, приземленим не рівня.

На зламі долі - рівень кисню на межі,
Ціна ковтка завищена як цінність.
Скількох сториць вам і якої ще маржі,
Замкнуть ще скільки видихів ці стіни?

Порядок денний: зберегти в собі мету,
Змінити настрій, враження, білизну.
Не каже дзеркало - старію, чи росту.
Мовчу і я. Оплаканий. Безслізний.

Не вмію визнати приблизної вини,
Байдужість всім наближеним - прощаю.
Мій вірний ангел щойно всьоме засурмив,
Мій ангеле, лети собі до раю.

Мене ж ця твердь земна тримає, мов бетон,-
Тавром любові, силою тяжіння.
Мені зі снігом, як запізненим листом,
Ще йдуть слова - відверті і нетлінні.