Symboles
Sur les flancs calcinés des roches les plus dures
Que l’eau des fleuves baigne et lave de ses pleurs,
Parmis la mousse glauqe et les grêles verdures,
On voit s’ouvrir, parfois, en plein vent, quelques fleurs.

Le rocher, le granit calciné, c’est le monde
Avant le Christ, c’est l’Homme avant le fils de Dieu.
Jésus, ce fut la mer douce, la mer féconde
Qui fit fleurir le roc nu sous un ciel de feu.

Jésus, ce fut la pure onde qui fait éclore.
Sous le ruissellement de la rédemption,
La lave se couvrit d’une immortelle flore,
Et l’on vit reverdir la fauve alluvion.

Avant Jésus, c’était le sombre âge de pierre.
L’age glacé de l’ombre et de l’aridité:
Jésus vint, et le ciel fit sa gerbe première,
La première moisson de la stérilité

Sur la terre à jamais par l’Idéal conquise.
Dans le sang qui noya la haine, dès ce jour,
Germent, comme une chaste apothéose exquise
Les lis de la candeur, les roses de l’amour.

La foudre, sillonnant l’implacable étendue,
Secouait vainement l’univers impuni:
Et la miséricorde en Dieu s’était perdue
Comme une goutte au fond d’un abîme infini.

Jésus vint, et l’azur fit pleuvoir sa rosée.
Et la vigne mystique, aux blanches fleurs de miel,
Par les pleurs de l’aurore éternelle arrosée,
Magnifique, donna des grappes pour le ciel.

Нере Бошмен (1850-1931) Квебецький поет і медик.

На скелях похмурих у сірих напливах кальциту
Водою омитих, грозою і слізьми роси
В розломах гранітних, лишайником й мохом повитих,
Тремтять пелюстки – кам’яних бригантин паруси.

Земля до Ісуса – базальтова лава віками
Затоптана людом – черствим і пісним, як граніт.
Він повінню йде, на вершинах зросте ломикамінь,
З ним розточаться вразі, з ним прийде кохання у світ.

І плодючі, як дощ, враз затепляться ангельські хори,
Благодаттю струмків зашепоче духмяний полин,
Покриється лава буянням первісної флори,
Що захопить в полон простір Богом забутих долин.

До Спасителя світ у віки кам’яні догорьовував днину,
Де повзе льодовик, де тіней маячіння пусте.
Народився Ісус – духу первісток, утла стеблина,
Чеканним врожаєм палючих, безплідних пустель.

Кам’яницями йти – ідеальної волі й терпіння,
В жилах жертвенна кров з днем ненависним стала на герць,
Й переможно зростуть, як накреслило те провидіння
Любові троянди, лілеї відкритих сердець.

Розкотиться грім над безмежжям безрадісним тверді,
Універсуму грішному милості з неба проси.
І на землю впаде за вогнем і мечем милосердя
Загубиться в прірвах, як крапля жадана роси.

Ісус ся рождає! – слізьми щастя омиються гори,
Де на схилах лоза, де квітує так буйно усе,
Де омита сльозами навіки нової Аврори
Винограднеє гроно для неба у дар принесе.