ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Нотатки відлюдника
Чорний рік
Мені пощастило більше – покійний дід Олександр Степанович багато розповідав. І розповідав відверто. Більше не мені – його співбесідниками були люди старші. Але моя присутність його не зупиняла – діти мають знати – це було його переконання. Дід Олександр був людиною непересічною, життя його було важким і складним, як і в більшості людей того трагічного покоління. Його розповіді я вбирав як губка вбирає весняну воду після грози. Шкода, що багато імен і прізвищ не запам’яталось, стерлося з моєї пам’яті. Але може це і до кращого. Імена конкретизують подію. Тоді як ці події типові – вони траплялися з мільйонами наших людей того часу…
Мій дід Олександр народився ще в ХІХ столітті, рано подався з селянського світу в пролетарі – на шахти в Донецький край. Як і багатьох людей того часу, його захопила в кінці двадцятих років велика ілюзія – він став комуністом. Напевно, справді вірив у майбутнє ідеальне суспільство і хотів його наблизити. Але через кілька років – страшного 1933 року, коли партійцям наказували відбирати в голодуючих людей хліб, він кинув партійний квиток на стіл зі словами: «Заберіть цю книжечку – я не збираюсь бути співучасником злочину!» В той час це було рівноцінне самогубству. Багато хто так і робив – стрілявся в знак протесту проти того жахливого безглуздого масового винищення людей. Але це не допомагало і на організаторів геноциду не діяло. Тоді діда не зачепили, він лишився живий, хоча потім це йому звісно пригадали – через тринадцять років…
Чорного 1937 року він працював простим шахтарем на 32-ій шахті шахтоуправління «Зоря», що біля міста Сніжного. Одного дня рушаючи на ранкову зміну він разом з іншими шахтарями побачив біля воріт прохідної співробітників НКВД – «Сьогодні роботи не буде – всі на мітинг!» На мітинг так на мітинг… Зігнали туди майже все селище. На мітингу їм представили нове керівництво шахти – в повному складі відбулась ротація – нова дирекція, нові інженери, бухгалтери… З трибуни лунав впевнений і сталевий голос нового директора: «…Так ось чому наша шахта не виконувала план! Вороги народу були в керівництві шахти! Тепер вони розвінчані і розстріляні як скажені собаки! Тепер будемо працювати як належить і перевиконаємо всі зобов’язання!!!» Через кілька тижнів історія повторилася – все керівництво шахти знову було розстріляне. Включно з тим самим директором, що закликав бути нещадними до «ворогів народу»… Приходять шахтарі на зміну – а на шахті порожньо – нікого – ні дирекції, ні інженерів, ні бригадирів. Тільки співробітники НКВД командують: «Всім вантажитись по машинам!» Тут же біля прохідної низка відкритих вантажних машин. Повантажили шахтарів – везуть – з вітерцем. Дід дивиться – везуть далеко – в обласний центр – тодішнє Сталіно (нині Донецьк). Вони їхали і навіть не здогадувались про те, що всього через кілька годин багато хто з них буде розстріляний як «ворог народу» - прямо ось так – в шахтарській чорній робі в касці з ліхтариком, з «тормозком» і «канагонкою»… Ну як їм таке могло спасти на думку – вони ж і є народ – самий справжній – шахтарі – які ж вони можуть бути вороги народу? А конвеєр смерті уже працював – «трійки» засідали, кожна справа цим «судом» розглядалась не більше хвилини: «Прізвище? Ім’я? По-батькові? Ви – ворог народу, вирок – розстріл! Вивести! Наступний!» Вони їхали і цього не знали… Їх привезли під приміщення обласного НКВД – там уже стояла маса машин з шахтарями. Їх шикували в колони і запускали на подвір’я: “Прізвище? Шахта? Прізвище? Шахта?...» Потім сортували по двоє-троє і запускали в кабінети. Зайшов з товаришем – шахтарем П. і мій дід. В приміщенні вони побачили трьох співробітників НКВД і їхнього бригадира Т. Бригадир сидів в центрі кімнати на стільці. Обличчя його було в крові і гематомах – судячи по всьому його перед цим сильно били.
- Скільки у вас на дільниці цей ворог народу зламав машин?!
- Та який я ворог народу??? – не сказав, пошепки простогнав бригадир.
- Мовчати!!! Ти ворог народу!!! Так скільки?
- Та в нас на дільниці взагалі поки що немає машин, ми все по-старому працюємо, дідівськими методами, кіркою. І шахта під нахилом – вагонетки самі котяться… - це сказав шахтар П. Сказав правду.
- Ти виправдовуєш ворога народу! Значить ти і сам ворог народу! Вивести! А ви що скажете?
Мій дід чесно признався, що на цій дільниці він працює не так давно і за час його роботи ніяких аварій чи поломок не було, і що це можуть підтвердити інші шахтарі, так що йому про це повідомити нічого. Діду пощастило. Його відпустили. А бригадир Т. і шахтар П. в той же день були розстріляні.
Через кілька днів в місті Сніжному була облава – хапали на вулиці всіх хто у вихідний день був вдягнений у краватку (явно буржуазний елемент одягу, ну хто крім ворогів народу буде його вдягати? Ще й у час вирішальної боротьби за соціалізм?) Навіть не приховували, що всі затримані були в той же день розстріляні…
Поява на вулиці чорного автомобіля викликала жах – люди ховались хто куди міг вигукуючи: «Воронок їде! Воронок їде!!!»
…Народу, який пережив такий рік і не збожеволів слід поставити пам’ятник…
(Всі події – реальні. Нічого не вигадано…)
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чорний рік
«… Знаю, - тут
Замість капусти і замість брукви
Мертві голови продають.»
(Н. Гумільов)
Історія входять в нашу свідомість не з сухих підручників - з розповідей старих людей. І в цьому плані добрий шмат нашого народу позбавлений історії – старше покоління часто-густо просто боялось розповідати як воно було насправді – діти могли сказати щось зайве, а там… Наслідки не барились. Це в’їлося в свідомість людей – занадто страшні часи їм довелось пережити. Саме тому більшість наших людей живе і живить свій світогляд міфами.Мені пощастило більше – покійний дід Олександр Степанович багато розповідав. І розповідав відверто. Більше не мені – його співбесідниками були люди старші. Але моя присутність його не зупиняла – діти мають знати – це було його переконання. Дід Олександр був людиною непересічною, життя його було важким і складним, як і в більшості людей того трагічного покоління. Його розповіді я вбирав як губка вбирає весняну воду після грози. Шкода, що багато імен і прізвищ не запам’яталось, стерлося з моєї пам’яті. Але може це і до кращого. Імена конкретизують подію. Тоді як ці події типові – вони траплялися з мільйонами наших людей того часу…
Мій дід Олександр народився ще в ХІХ столітті, рано подався з селянського світу в пролетарі – на шахти в Донецький край. Як і багатьох людей того часу, його захопила в кінці двадцятих років велика ілюзія – він став комуністом. Напевно, справді вірив у майбутнє ідеальне суспільство і хотів його наблизити. Але через кілька років – страшного 1933 року, коли партійцям наказували відбирати в голодуючих людей хліб, він кинув партійний квиток на стіл зі словами: «Заберіть цю книжечку – я не збираюсь бути співучасником злочину!» В той час це було рівноцінне самогубству. Багато хто так і робив – стрілявся в знак протесту проти того жахливого безглуздого масового винищення людей. Але це не допомагало і на організаторів геноциду не діяло. Тоді діда не зачепили, він лишився живий, хоча потім це йому звісно пригадали – через тринадцять років…
Чорного 1937 року він працював простим шахтарем на 32-ій шахті шахтоуправління «Зоря», що біля міста Сніжного. Одного дня рушаючи на ранкову зміну він разом з іншими шахтарями побачив біля воріт прохідної співробітників НКВД – «Сьогодні роботи не буде – всі на мітинг!» На мітинг так на мітинг… Зігнали туди майже все селище. На мітингу їм представили нове керівництво шахти – в повному складі відбулась ротація – нова дирекція, нові інженери, бухгалтери… З трибуни лунав впевнений і сталевий голос нового директора: «…Так ось чому наша шахта не виконувала план! Вороги народу були в керівництві шахти! Тепер вони розвінчані і розстріляні як скажені собаки! Тепер будемо працювати як належить і перевиконаємо всі зобов’язання!!!» Через кілька тижнів історія повторилася – все керівництво шахти знову було розстріляне. Включно з тим самим директором, що закликав бути нещадними до «ворогів народу»… Приходять шахтарі на зміну – а на шахті порожньо – нікого – ні дирекції, ні інженерів, ні бригадирів. Тільки співробітники НКВД командують: «Всім вантажитись по машинам!» Тут же біля прохідної низка відкритих вантажних машин. Повантажили шахтарів – везуть – з вітерцем. Дід дивиться – везуть далеко – в обласний центр – тодішнє Сталіно (нині Донецьк). Вони їхали і навіть не здогадувались про те, що всього через кілька годин багато хто з них буде розстріляний як «ворог народу» - прямо ось так – в шахтарській чорній робі в касці з ліхтариком, з «тормозком» і «канагонкою»… Ну як їм таке могло спасти на думку – вони ж і є народ – самий справжній – шахтарі – які ж вони можуть бути вороги народу? А конвеєр смерті уже працював – «трійки» засідали, кожна справа цим «судом» розглядалась не більше хвилини: «Прізвище? Ім’я? По-батькові? Ви – ворог народу, вирок – розстріл! Вивести! Наступний!» Вони їхали і цього не знали… Їх привезли під приміщення обласного НКВД – там уже стояла маса машин з шахтарями. Їх шикували в колони і запускали на подвір’я: “Прізвище? Шахта? Прізвище? Шахта?...» Потім сортували по двоє-троє і запускали в кабінети. Зайшов з товаришем – шахтарем П. і мій дід. В приміщенні вони побачили трьох співробітників НКВД і їхнього бригадира Т. Бригадир сидів в центрі кімнати на стільці. Обличчя його було в крові і гематомах – судячи по всьому його перед цим сильно били.
- Скільки у вас на дільниці цей ворог народу зламав машин?!
- Та який я ворог народу??? – не сказав, пошепки простогнав бригадир.
- Мовчати!!! Ти ворог народу!!! Так скільки?
- Та в нас на дільниці взагалі поки що немає машин, ми все по-старому працюємо, дідівськими методами, кіркою. І шахта під нахилом – вагонетки самі котяться… - це сказав шахтар П. Сказав правду.
- Ти виправдовуєш ворога народу! Значить ти і сам ворог народу! Вивести! А ви що скажете?
Мій дід чесно признався, що на цій дільниці він працює не так давно і за час його роботи ніяких аварій чи поломок не було, і що це можуть підтвердити інші шахтарі, так що йому про це повідомити нічого. Діду пощастило. Його відпустили. А бригадир Т. і шахтар П. в той же день були розстріляні.
Через кілька днів в місті Сніжному була облава – хапали на вулиці всіх хто у вихідний день був вдягнений у краватку (явно буржуазний елемент одягу, ну хто крім ворогів народу буде його вдягати? Ще й у час вирішальної боротьби за соціалізм?) Навіть не приховували, що всі затримані були в той же день розстріляні…
Поява на вулиці чорного автомобіля викликала жах – люди ховались хто куди міг вигукуючи: «Воронок їде! Воронок їде!!!»
…Народу, який пережив такий рік і не збожеволів слід поставити пам’ятник…
(Всі події – реальні. Нічого не вигадано…)
2010
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію