Рукою лиш змахнути встиг услід -
За рогом зникли радість і тролейбус.
Залишився самотнім на зупинці,
Де з ліхтарями бавився смерканок.
В гуртожиток вертати не хотілось
До книг, конспектів...
Не було тебе там!
І відтепер, гадав, не буде довго.
Можливо, згодом лист од тебе прийде,
Якщо дозволить клопіт повсякденний
Урвати хвильку на заняття це.
Так рік мине. За ним небавом - другий.
І третій теж баритися не стане...
Й усе-таки ти вернешся до мене:
Зненацька, у січневу завірюху,
Усміхнена, невтримно-празникова,
Аж боязко торкатись,
щоб не щезла
У веремію спогадів-чекань...
Моя ласкавко! Ждана господине!
Забудьмо все. Хай розкошує свято,
Цвіте весна - в очах цвіте, довкола...
Що нам зима і людський поговір?
...Скінченне все.
Прощаюся з тобою.
Як гірко знати, що тебе не буде
Зі мною завтра і позавтра, й потім,
Що ти не зможеш народити сина,
Якому б ми були за батька-матір,
І навіть повернутися до міста,
Котре тебе не хоче забувати...