Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
Неминуча зима, що і так десь замешкалась,
Загубилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так при
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Федчишин (1958) /
Вірші
;Балада про український прапор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
;Балада про український прапор
«Мене вбивали тричі, хлопче мій.» -
Казав дідусь під хатою на лаві -
«І прапор наш (сказати не боюсь!)
Із кулями у серце заштовхали.
Отак й живемо разом всі літа -
Гаряче поле і блакитне небо,
Отож ти, внучку, не забудь бува,
Що стяг той, наче батько він для тебе!
Йому віддав я молоді літа,
За нього я віддам усе на світі,
Його хотіли в мене відібрать
Ще в сорок першім гітлерові діти.
Коли у Львові він їм, як пісок,
Засипав очі, свастику закривши,
Задумало гестапо дать урок -
Тоді, онучку, помирав я вперше...
Ми повертались з розвідки утрьох,
(В селі насмерть скарали поліцая),
Коли побачили (нехай боронить Бог!)
Колони смерті і собачі зграї.
У засідці засіли на болоті,
Бо дальше було нікуди іти -
Весь ліс заповнивсь криками німОти
І пси на шиях рвали ланцуги.
Прочісували кожен метер лісу,
Ішли рядами - автоматів блиск,
Ті сірі каски і значки еСеСу,
Я в кулемет поставив новий диск.
Супроти всіх, супроти всього світу
Я там лежав й дивився у приціл,
І дріт тримав в зубах, що мав піддіти
Оте кільце з гранати Ф-1.
Бо прив"язав собі її на груди,
Щоби живим не здатися в полон,
Щоби тортури не відкрили губи
Й не видали землянку друзів - схрон.
Притис приклад, стулив ще більше скули
І палець натискає на курок -
Озвався ліс і пащою акули
Пішов на мене...Вибух. Ніч. Морок.
Та не помер тоді - контужений лежав,
Там мене друзі потім й підібрали.
Гранату на собі не підірвав,
Лиш міною мене пошматувало.
Вмирав удруге у Карпатах я,
Коли з поляками зустрілись «око-в-око» .
Уже закінчилась та довгая війна,
Та нове лихо навалилось збоку -
Її ще «Віслою» назвали москалі -
Наших людей зганяли, як худобу,
І гнали по пропаленій землі
Через границю. Скільки то народу!
Поляки нападали по ночах,
Вбивали, забирали цінні речі.
От ми й зустріли їх тоді в лісах
І біженців закрили наші плечі.
Їх було більше вдвоє аніж нас,
Та ми, як леви, кидались в атаку,
Загнали їх в якийсь лісний барак
І там удруге став я помирати.
Бо автоматна черга просікла,
Пришила до похиленого дуба,
Але й удруге, хоч уже вмирав,
Я вижив, бачиш, знову, хлопче любий!
Ізнову смерть розтанула в літах,
Ізнову мене друзі врятували
А замість мене росстріляли страх
І більше вже його не повертали.
А третій раз вмирав в своїм селі,
Коли голодні йшли вночі за хлібом -
Нас окружила рота москалів,
Енкаведистів взвод ознависнілий.
Ото востаннє, втретє помирав,
Але й утретє не зуміли вбити.
Навіть Сибір мене не доконав,
Бо знав одне - я мушу, хлопче, жити!
А зараз, внучку, буду помирать
І хочу перед смертею сказати:
Для внуків збережи цей рідний стяг,
Щоб й їм було що внукам розказати!»
2010р.
Казав дідусь під хатою на лаві -
«І прапор наш (сказати не боюсь!)
Із кулями у серце заштовхали.
Отак й живемо разом всі літа -
Гаряче поле і блакитне небо,
Отож ти, внучку, не забудь бува,
Що стяг той, наче батько він для тебе!
Йому віддав я молоді літа,
За нього я віддам усе на світі,
Його хотіли в мене відібрать
Ще в сорок першім гітлерові діти.
Коли у Львові він їм, як пісок,
Засипав очі, свастику закривши,
Задумало гестапо дать урок -
Тоді, онучку, помирав я вперше...
Ми повертались з розвідки утрьох,
(В селі насмерть скарали поліцая),
Коли побачили (нехай боронить Бог!)
Колони смерті і собачі зграї.
У засідці засіли на болоті,
Бо дальше було нікуди іти -
Весь ліс заповнивсь криками німОти
І пси на шиях рвали ланцуги.
Прочісували кожен метер лісу,
Ішли рядами - автоматів блиск,
Ті сірі каски і значки еСеСу,
Я в кулемет поставив новий диск.
Супроти всіх, супроти всього світу
Я там лежав й дивився у приціл,
І дріт тримав в зубах, що мав піддіти
Оте кільце з гранати Ф-1.
Бо прив"язав собі її на груди,
Щоби живим не здатися в полон,
Щоби тортури не відкрили губи
Й не видали землянку друзів - схрон.
Притис приклад, стулив ще більше скули
І палець натискає на курок -
Озвався ліс і пащою акули
Пішов на мене...Вибух. Ніч. Морок.
Та не помер тоді - контужений лежав,
Там мене друзі потім й підібрали.
Гранату на собі не підірвав,
Лиш міною мене пошматувало.
Вмирав удруге у Карпатах я,
Коли з поляками зустрілись «око-в-око» .
Уже закінчилась та довгая війна,
Та нове лихо навалилось збоку -
Її ще «Віслою» назвали москалі -
Наших людей зганяли, як худобу,
І гнали по пропаленій землі
Через границю. Скільки то народу!
Поляки нападали по ночах,
Вбивали, забирали цінні речі.
От ми й зустріли їх тоді в лісах
І біженців закрили наші плечі.
Їх було більше вдвоє аніж нас,
Та ми, як леви, кидались в атаку,
Загнали їх в якийсь лісний барак
І там удруге став я помирати.
Бо автоматна черга просікла,
Пришила до похиленого дуба,
Але й удруге, хоч уже вмирав,
Я вижив, бачиш, знову, хлопче любий!
Ізнову смерть розтанула в літах,
Ізнову мене друзі врятували
А замість мене росстріляли страх
І більше вже його не повертали.
А третій раз вмирав в своїм селі,
Коли голодні йшли вночі за хлібом -
Нас окружила рота москалів,
Енкаведистів взвод ознависнілий.
Ото востаннє, втретє помирав,
Але й утретє не зуміли вбити.
Навіть Сибір мене не доконав,
Бо знав одне - я мушу, хлопче, жити!
А зараз, внучку, буду помирать
І хочу перед смертею сказати:
Для внуків збережи цей рідний стяг,
Щоб й їм було що внукам розказати!»
2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
