Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
2026.09.28
10:05
Влаштували дебош у Пхеньяні
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
Гультіпаки веселі та п’яні.
Та прийшов кім чен ин
І за пару хвилин
Всі чемнісінькі стали в Пхеньяні.
В штаб-квартирі Об’єднаних Націй
Не бувало дурних ситуацій.
2026.09.28
07:31
Х. РОЗБИТЕ ДЗЕРКАЛО КРАСИ
Ранок у розкішному домі Клодії, найвідомішої світської левиці Помпей, починався як ритуал поклоніння її власній вроді. Вона сиділа на мармуровому стільці перед великим срібним дзеркалом. Три рабині без у
2026.09.28
06:40
Розцвітає, ніби квітка,
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
Усмішка свята,
І дорослішає швидко
Пташка золота.
Тепле сяйво у долоні
Ясне сонце ллє -
Розважає люба доня
Серденько моє.
2026.09.28
01:28
Край рідний був місцем полону,
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
горнилом в потоці образ,
керманичів сіль несолону
в житті споживали не раз.
Чи має цей край оборону?
Чи зміг захиститись хоч раз?
Так виділив край Бог Арону
2026.09.27
23:39
на тлі віконних рам
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
і панорам засмучених
ні зовсім не канкан
і не кордебалет
багаторічний хлам
нехитро порядкуючи
повіщо грати як
все рівно програєш
2026.09.27
20:38
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2026.09.27
17:09
Наші греблі не «той уже рве»,
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
про якого ми, може, й не чули.
Рось ридає потоками мулу,
стогне Стугна, Славута реве,
в морі сліз потопає минуле...
і ніхто вже не кличе, не зве
як бувало, аж поки забули.
2026.09.27
15:07
У березні тепло таке непевне,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
Як подих свічки чи легка печаль.
Слова банальні, стерті і даремні
Нас не зігріють, як сумний причал.
Крізь товщу льоду і завали снігу
Прорветься сонце і торкнеться нас
У метушні і невгамовнім бігу,
2026.09.27
10:30
Ви все вночі живете, крадучись,
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
Неначе равлик меншовартісний,
На місяць срібний задивляючись,
Шукаючи камінчик якісний.
Приречено і недовірливо
У темних вербах роси грієте,
Їх, ніби оловом, торкаючись —
2026.09.27
07:07
Серед саду яблуня гілляста
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
Губить спілі яблука, коли
Журавлі засмучено та часто
Угорі покрикують: Курли...
Яблука важкі, червонобокі
До землі спрямовують гілля,
Бо поналивалися вже соком
І похолоділи без тепла.
2026.09.27
06:11
ІХ. ОСТАННІЙ РАХУНОК ЛИХВАРЯ
У тісній, закритій на засуви кімнаті міняйла Каїма, ранок починався зі звуку, який він любив понад усе на світі – тихого, кришталевого дзвону золота. На великому дубовому столі лежали акуратні стовпчики сестерціїв та денар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Федчишин (1958) /
Вірші
;Балада про український прапор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
;Балада про український прапор
«Мене вбивали тричі, хлопче мій.» -
Казав дідусь під хатою на лаві -
«І прапор наш (сказати не боюсь!)
Із кулями у серце заштовхали.
Отак й живемо разом всі літа -
Гаряче поле і блакитне небо,
Отож ти, внучку, не забудь бува,
Що стяг той, наче батько він для тебе!
Йому віддав я молоді літа,
За нього я віддам усе на світі,
Його хотіли в мене відібрать
Ще в сорок першім гітлерові діти.
Коли у Львові він їм, як пісок,
Засипав очі, свастику закривши,
Задумало гестапо дать урок -
Тоді, онучку, помирав я вперше...
Ми повертались з розвідки утрьох,
(В селі насмерть скарали поліцая),
Коли побачили (нехай боронить Бог!)
Колони смерті і собачі зграї.
У засідці засіли на болоті,
Бо дальше було нікуди іти -
Весь ліс заповнивсь криками німОти
І пси на шиях рвали ланцуги.
Прочісували кожен метер лісу,
Ішли рядами - автоматів блиск,
Ті сірі каски і значки еСеСу,
Я в кулемет поставив новий диск.
Супроти всіх, супроти всього світу
Я там лежав й дивився у приціл,
І дріт тримав в зубах, що мав піддіти
Оте кільце з гранати Ф-1.
Бо прив"язав собі її на груди,
Щоби живим не здатися в полон,
Щоби тортури не відкрили губи
Й не видали землянку друзів - схрон.
Притис приклад, стулив ще більше скули
І палець натискає на курок -
Озвався ліс і пащою акули
Пішов на мене...Вибух. Ніч. Морок.
Та не помер тоді - контужений лежав,
Там мене друзі потім й підібрали.
Гранату на собі не підірвав,
Лиш міною мене пошматувало.
Вмирав удруге у Карпатах я,
Коли з поляками зустрілись «око-в-око» .
Уже закінчилась та довгая війна,
Та нове лихо навалилось збоку -
Її ще «Віслою» назвали москалі -
Наших людей зганяли, як худобу,
І гнали по пропаленій землі
Через границю. Скільки то народу!
Поляки нападали по ночах,
Вбивали, забирали цінні речі.
От ми й зустріли їх тоді в лісах
І біженців закрили наші плечі.
Їх було більше вдвоє аніж нас,
Та ми, як леви, кидались в атаку,
Загнали їх в якийсь лісний барак
І там удруге став я помирати.
Бо автоматна черга просікла,
Пришила до похиленого дуба,
Але й удруге, хоч уже вмирав,
Я вижив, бачиш, знову, хлопче любий!
Ізнову смерть розтанула в літах,
Ізнову мене друзі врятували
А замість мене росстріляли страх
І більше вже його не повертали.
А третій раз вмирав в своїм селі,
Коли голодні йшли вночі за хлібом -
Нас окружила рота москалів,
Енкаведистів взвод ознависнілий.
Ото востаннє, втретє помирав,
Але й утретє не зуміли вбити.
Навіть Сибір мене не доконав,
Бо знав одне - я мушу, хлопче, жити!
А зараз, внучку, буду помирать
І хочу перед смертею сказати:
Для внуків збережи цей рідний стяг,
Щоб й їм було що внукам розказати!»
2010р.
Казав дідусь під хатою на лаві -
«І прапор наш (сказати не боюсь!)
Із кулями у серце заштовхали.
Отак й живемо разом всі літа -
Гаряче поле і блакитне небо,
Отож ти, внучку, не забудь бува,
Що стяг той, наче батько він для тебе!
Йому віддав я молоді літа,
За нього я віддам усе на світі,
Його хотіли в мене відібрать
Ще в сорок першім гітлерові діти.
Коли у Львові він їм, як пісок,
Засипав очі, свастику закривши,
Задумало гестапо дать урок -
Тоді, онучку, помирав я вперше...
Ми повертались з розвідки утрьох,
(В селі насмерть скарали поліцая),
Коли побачили (нехай боронить Бог!)
Колони смерті і собачі зграї.
У засідці засіли на болоті,
Бо дальше було нікуди іти -
Весь ліс заповнивсь криками німОти
І пси на шиях рвали ланцуги.
Прочісували кожен метер лісу,
Ішли рядами - автоматів блиск,
Ті сірі каски і значки еСеСу,
Я в кулемет поставив новий диск.
Супроти всіх, супроти всього світу
Я там лежав й дивився у приціл,
І дріт тримав в зубах, що мав піддіти
Оте кільце з гранати Ф-1.
Бо прив"язав собі її на груди,
Щоби живим не здатися в полон,
Щоби тортури не відкрили губи
Й не видали землянку друзів - схрон.
Притис приклад, стулив ще більше скули
І палець натискає на курок -
Озвався ліс і пащою акули
Пішов на мене...Вибух. Ніч. Морок.
Та не помер тоді - контужений лежав,
Там мене друзі потім й підібрали.
Гранату на собі не підірвав,
Лиш міною мене пошматувало.
Вмирав удруге у Карпатах я,
Коли з поляками зустрілись «око-в-око» .
Уже закінчилась та довгая війна,
Та нове лихо навалилось збоку -
Її ще «Віслою» назвали москалі -
Наших людей зганяли, як худобу,
І гнали по пропаленій землі
Через границю. Скільки то народу!
Поляки нападали по ночах,
Вбивали, забирали цінні речі.
От ми й зустріли їх тоді в лісах
І біженців закрили наші плечі.
Їх було більше вдвоє аніж нас,
Та ми, як леви, кидались в атаку,
Загнали їх в якийсь лісний барак
І там удруге став я помирати.
Бо автоматна черга просікла,
Пришила до похиленого дуба,
Але й удруге, хоч уже вмирав,
Я вижив, бачиш, знову, хлопче любий!
Ізнову смерть розтанула в літах,
Ізнову мене друзі врятували
А замість мене росстріляли страх
І більше вже його не повертали.
А третій раз вмирав в своїм селі,
Коли голодні йшли вночі за хлібом -
Нас окружила рота москалів,
Енкаведистів взвод ознависнілий.
Ото востаннє, втретє помирав,
Але й утретє не зуміли вбити.
Навіть Сибір мене не доконав,
Бо знав одне - я мушу, хлопче, жити!
А зараз, внучку, буду помирать
І хочу перед смертею сказати:
Для внуків збережи цей рідний стяг,
Щоб й їм було що внукам розказати!»
2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
