Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Федчишин (1958) /
Вірші
;Балада про український прапор
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
;Балада про український прапор
«Мене вбивали тричі, хлопче мій.» -
Казав дідусь під хатою на лаві -
«І прапор наш (сказати не боюсь!)
Із кулями у серце заштовхали.
Отак й живемо разом всі літа -
Гаряче поле і блакитне небо,
Отож ти, внучку, не забудь бува,
Що стяг той, наче батько він для тебе!
Йому віддав я молоді літа,
За нього я віддам усе на світі,
Його хотіли в мене відібрать
Ще в сорок першім гітлерові діти.
Коли у Львові він їм, як пісок,
Засипав очі, свастику закривши,
Задумало гестапо дать урок -
Тоді, онучку, помирав я вперше...
Ми повертались з розвідки утрьох,
(В селі насмерть скарали поліцая),
Коли побачили (нехай боронить Бог!)
Колони смерті і собачі зграї.
У засідці засіли на болоті,
Бо дальше було нікуди іти -
Весь ліс заповнивсь криками німОти
І пси на шиях рвали ланцуги.
Прочісували кожен метер лісу,
Ішли рядами - автоматів блиск,
Ті сірі каски і значки еСеСу,
Я в кулемет поставив новий диск.
Супроти всіх, супроти всього світу
Я там лежав й дивився у приціл,
І дріт тримав в зубах, що мав піддіти
Оте кільце з гранати Ф-1.
Бо прив"язав собі її на груди,
Щоби живим не здатися в полон,
Щоби тортури не відкрили губи
Й не видали землянку друзів - схрон.
Притис приклад, стулив ще більше скули
І палець натискає на курок -
Озвався ліс і пащою акули
Пішов на мене...Вибух. Ніч. Морок.
Та не помер тоді - контужений лежав,
Там мене друзі потім й підібрали.
Гранату на собі не підірвав,
Лиш міною мене пошматувало.
Вмирав удруге у Карпатах я,
Коли з поляками зустрілись «око-в-око» .
Уже закінчилась та довгая війна,
Та нове лихо навалилось збоку -
Її ще «Віслою» назвали москалі -
Наших людей зганяли, як худобу,
І гнали по пропаленій землі
Через границю. Скільки то народу!
Поляки нападали по ночах,
Вбивали, забирали цінні речі.
От ми й зустріли їх тоді в лісах
І біженців закрили наші плечі.
Їх було більше вдвоє аніж нас,
Та ми, як леви, кидались в атаку,
Загнали їх в якийсь лісний барак
І там удруге став я помирати.
Бо автоматна черга просікла,
Пришила до похиленого дуба,
Але й удруге, хоч уже вмирав,
Я вижив, бачиш, знову, хлопче любий!
Ізнову смерть розтанула в літах,
Ізнову мене друзі врятували
А замість мене росстріляли страх
І більше вже його не повертали.
А третій раз вмирав в своїм селі,
Коли голодні йшли вночі за хлібом -
Нас окружила рота москалів,
Енкаведистів взвод ознависнілий.
Ото востаннє, втретє помирав,
Але й утретє не зуміли вбити.
Навіть Сибір мене не доконав,
Бо знав одне - я мушу, хлопче, жити!
А зараз, внучку, буду помирать
І хочу перед смертею сказати:
Для внуків збережи цей рідний стяг,
Щоб й їм було що внукам розказати!»
2010р.
Казав дідусь під хатою на лаві -
«І прапор наш (сказати не боюсь!)
Із кулями у серце заштовхали.
Отак й живемо разом всі літа -
Гаряче поле і блакитне небо,
Отож ти, внучку, не забудь бува,
Що стяг той, наче батько він для тебе!
Йому віддав я молоді літа,
За нього я віддам усе на світі,
Його хотіли в мене відібрать
Ще в сорок першім гітлерові діти.
Коли у Львові він їм, як пісок,
Засипав очі, свастику закривши,
Задумало гестапо дать урок -
Тоді, онучку, помирав я вперше...
Ми повертались з розвідки утрьох,
(В селі насмерть скарали поліцая),
Коли побачили (нехай боронить Бог!)
Колони смерті і собачі зграї.
У засідці засіли на болоті,
Бо дальше було нікуди іти -
Весь ліс заповнивсь криками німОти
І пси на шиях рвали ланцуги.
Прочісували кожен метер лісу,
Ішли рядами - автоматів блиск,
Ті сірі каски і значки еСеСу,
Я в кулемет поставив новий диск.
Супроти всіх, супроти всього світу
Я там лежав й дивився у приціл,
І дріт тримав в зубах, що мав піддіти
Оте кільце з гранати Ф-1.
Бо прив"язав собі її на груди,
Щоби живим не здатися в полон,
Щоби тортури не відкрили губи
Й не видали землянку друзів - схрон.
Притис приклад, стулив ще більше скули
І палець натискає на курок -
Озвався ліс і пащою акули
Пішов на мене...Вибух. Ніч. Морок.
Та не помер тоді - контужений лежав,
Там мене друзі потім й підібрали.
Гранату на собі не підірвав,
Лиш міною мене пошматувало.
Вмирав удруге у Карпатах я,
Коли з поляками зустрілись «око-в-око» .
Уже закінчилась та довгая війна,
Та нове лихо навалилось збоку -
Її ще «Віслою» назвали москалі -
Наших людей зганяли, як худобу,
І гнали по пропаленій землі
Через границю. Скільки то народу!
Поляки нападали по ночах,
Вбивали, забирали цінні речі.
От ми й зустріли їх тоді в лісах
І біженців закрили наші плечі.
Їх було більше вдвоє аніж нас,
Та ми, як леви, кидались в атаку,
Загнали їх в якийсь лісний барак
І там удруге став я помирати.
Бо автоматна черга просікла,
Пришила до похиленого дуба,
Але й удруге, хоч уже вмирав,
Я вижив, бачиш, знову, хлопче любий!
Ізнову смерть розтанула в літах,
Ізнову мене друзі врятували
А замість мене росстріляли страх
І більше вже його не повертали.
А третій раз вмирав в своїм селі,
Коли голодні йшли вночі за хлібом -
Нас окружила рота москалів,
Енкаведистів взвод ознависнілий.
Ото востаннє, втретє помирав,
Але й утретє не зуміли вбити.
Навіть Сибір мене не доконав,
Бо знав одне - я мушу, хлопче, жити!
А зараз, внучку, буду помирать
І хочу перед смертею сказати:
Для внуків збережи цей рідний стяг,
Щоб й їм було що внукам розказати!»
2010р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
