( гумореска)
- О, глянь, цей ніби нічого. - Котрий? – Ну он той, що біжить. У спортивному костюмі і в шапочці. Спортсмен. Якраз те, що треба. І комплекція нормальна і вигляд. І здоровий спосіб життя. – Підходить. Лови його, Галю. Хапай, а то втече. – Ага, біжу. Гм, гм. Альо. Мужчина! Мужчина! Можна вас на хвилинку. Гей. Я до вас звертаюсь. Та не до вас, а до мужчини у спортивці. Альо, гараж. Ну, ти диви. Ну ніяк. Пробіг собі і все. Він що глухонімий? –Ні, Галю. Він, певно, в навушниках музон слухає. Такий екземпляр упустили. Ну що поробиш. – Люсь, а Люсь, а може досить. Я вже замерзла. Давай у під’їзд підем, погріємся. – Спокійно, Галю, спокійно, встигнеш. Нічого тобі не станеться. Не перемерзнеш. Ти давай мужика по-бистрому злови, і все буде в шоколаді. – Слухай, Люсь, а може ти поможеш, бо я нині не в формі. Та й мужики мене ті мене задовбали. Ну не виходить у мене. Не клює. І той не той, і той не підходить. Може ти?- Галю, давай не будем. Моя черга була вчора, так? Так. Я вчора відстрілялася. А сьогодні твоя черга. Вчися. Практика – велике діло. Он, по-моєму, клієнт підгрібає. - Де? – А отой в курточці. - Та ні. Ти що! Не то. Якесь старе опудало. Пень трухлявий. Куди йому. Ні, не підходить.
- А отой брунет у костюмі і лакованих мештах. Ще й із квіточкою і пакетом. Ніби так нічого? Як думаєш?
- Та ти що, Галю, будь серйозна. Не той варіант. Красавец , канешно, но не то. Ми з тобою йому сто років непотрібні. Навіть не гляне.- А он ще один із під’їзду вискочив. Молодий, худий, як суслік. У модній сірій кофті з капюшоном. Давай я його попробую заарканити. Може, наш клієнт? Ато проскочить. – Ні, Галю, не наш. Бачиш, як він нервово курить і оглядається. Ще й у таку погоду в чорних окулярах вибіг. Він або псих, або наркоман. Ліпше не чіпай.
- Диви, Люся, а он ще один кадр чеше. Ну прямо пливе у наші руки. Берем? Хоч із пузиком і в окулярах, але здалеку ще так нічого виглядає. Інтелігент. Хоча, як так придивитись, то трохи страшненький.- Слухай, Галка, ти що здуріла. Ще перебирати буде. Тобі що його варити треба? Що маєм, те маєм. А то так до ночі тут кукати будем. Давай його швиденько сюди. Підходиш. Пару компліментів. Ля-ля. Фа-фа. М’яко, по-інтелігентному підводиш його сюди. А тут він уже не відкрутиться.
- Мужчина, мужчина! Можна вас на хвилиночку. Саме вас мені й треба. А я собі думаю, хто би міг мені допомогти. А тут такий класний мужчина. Такий сильний і, певно, добрий. А ви жонаті? – Звичайно. А чого ви питаєте? – Та просто так. Ми вас довго не затримаєм. Дві хвилинки часу і все. Нам он туди під горба треба допомогти дотягти ці два великі баки зі сміттям. Ви ж не відмовите дамам?