Про що нам сьогодні розкажуть ворони, послухай-но.
І в ритмі якому трава у саду буде рухатись.
І діти кричатимуть що, захлинаючись радістю.
І пісня яка зазвучить по захриплому радіо.

Напевне, ми ляжемо поряд під мокрими вишнями,
і крила комах опадатимуть нам на лиця.
Зростатиме світло, і ми таки станемо вищими.
І ти подаруєш мовчання – віддасться сторицею.
А я подарую прощання з речами колишніми.

Тоді в Монтенегро на білім собаці полетимо.
І будемо їсти суцвіття акацій та ескімо.
І діти кричатимуть щось беззмістовне до радості.
І гратиме, гратиме, гратиме десь не по радіо…

Ми будемо рвати бруднющі листки подорожника,
щоб їх прикладати на збиті свої коліна.
Хоч шкіра розмічена – жаль, не від сміху – зморшками,
зашорена пам'ять і вже порубцьовані спини,
я знаю, все вийде. І він, як завжди, допоможе нам.
Ми зможемо...