Петляють дні і ночі, линуть
у хороводі приспаних речей
учора, нині і невпинно
не чути голосу очей.

тривалить муки щастя лет,
спонтанно барабанить в серце,
прийшла я з перелітаних планет
у круговерть земного герцю.

терпкий той плід, що спонукав в обійми,
як линвою, тяжію до землі гудіння,
тут доброта та воля ненадійні,
бо смутком гріюсь в розкоші говіння.

розлука з небом не назавжди,
почую погляд і діткнуся слова
колись..., а зараз –
ночі пахнуть травнем.