О.Ірванець
поезія "Латиноукраїнська величальна"
збірка “Вірші останнього десятиліття”, Львів, 2001


"І для кожного козаченька
Від нетяги до отамана
Є одна Україна-ненька,
Але є ще й Панама-мама.

Київ – мать городів панамських,
Сальвадорських і сурінамських,
І пуерто-, і коста-ріканських,
І радянських, і пост-радянських, -
Всіх, де чують себе панами
Громадяни країни Панами.

Лийся, пісне моя, мов текіла!
Досягни мудреця і дебіла,
І нарколога, і наркомана –
Всіх нас криє мама-Панама.

А як нам уже майже хана,
Спрагло губи шепнуть “Пана…”
Маєм встати. І знов над нами
Шелестить знамено Панами!"

Пародія

Забавлятися треба вміти.
То обряд – розложити, налити,
Друзів скликати, тост сказати!
Правда, гроші ще треба мати.

І тримати процес під контролем –
Ріжем сало, цибулю солим,
Часничок, холодець, крашанку…
Ну, гайдá! Зачнемо до ранку…

Вже противитися несила,
Все одно – самогон чи текіла,
Віскі, бренді,вино чи “Неміров”…
Щось смердить – то яєчня згоріла.

Ми до всього універсальні,
(Лиш фінал би не був летальний).
Змія скрутим і подолаєм,
Козаки ми, натхнення маєм.

Де співають о пізній годинці –
Сто відсотків – то українці!
Нащо нам ті латинос з Панами?
Ми вже чуєм себе панами.

Наші співи – не їхні крики
Сальвадору чи Коста-Ріки…
Тиждень праці. І ніч дозвілля…
Вихідний. Відхідняк. Похмілля…