… а сіль життя – в тім, що Воно постійно переконує нас в неправильності наших переконань
Воно підкидає нам бомби, підкладає свинок і руйнує врешті Те, за що ми ревно тримаємось, наївно вважаючи, що ось тут – Істина нашого буття, ціль і основа. Що в житті на все є правильна відповідь…. Та однозначності не існує…
… Ті, хто вірить у Вічне кохання, з плином свого часу переконуються у Вселенському бл…стві, у непостійності почуттів, у тім, що Вічне закінчується. Шукаючи свого єдиного, проходять багатьох, розтрачуючи вічність і віру в неї….
… Ті, хто йде в життя з переконанням, що все минає, всі брешуть, що любові не існує… тримаючись тільки за себе /подекуди не вірячи й собі…/ врешті вони стрічають на шляху Того а чи Ту, біля кого хочеться прокидатись, до кого хочеться вертатись, з ким хочеться повірити у Вічність…
Життя як рейс дорогою від першого крику до останнього подиху
… кожен йде своєю дорогою, кожен змінюється по своєму… та раптом в заплутаному клубочку життєвих доріг стрічаються дві пари очей, які згодом дивитимуться в один бік, однаково… в кишенях в них – зовсім різні переконання… але вони стирають відлік Вічності, викидають все зайве… просто є їхнє ми-комбінація щастя…….. вони живі, а решта… решта просто не має значення.

09-02-2011