Важче, коли не зразу, а тихо отак, здаля
дні висихають, як гілля чи як моря
Люди. Оті найдорожчі, найближчі люди!..
просто від нас віддаляються...
знаєш, сьогодні всюди
лід, а під ним земля.

Слухай, я прИйду до Тебе в сни, щоб прощатись...
пам"ять, як ланцюги, що сковують, що болять
можна вдягнути маску і навіть щиро сміятись
але ж це фальш! хай роздроблена в три чи в п"ять

Скільки шляхів ні від кого . І скільки потім
думаєш довго, оцінюєш кожен крок.
Ми чимось схожі на альпіністів чи на пілотів
завжди готових зважитись на стрибок

Вітер і дим. Крізь груди - протяжно, тонко
наче остання нота в моїй душі.
Друзі, чи обриси, чи просто одна оболонка
ви мені часом все-таки щось пишіть...

знов прокидаюсь зранку. горнятко чаю.
риси обличчя загострені. Погляд в даль
не перебільшую, не жаліюся. Лиш чекаю
тих безконечно холодних...а втім, світань

Дні, що пронизані суттю, прожиті зі змістом
Падають високо. Всмоктують нас туди
я залишаюсь тінню чи просто містом
Сніг. Ліхтарі пожовклі. провулки і протяги...

все, що від нас залежить - сказати вголос.
так, щоб почули. Чи зараз, а чи колись
Небо всередині, наче кришталь - розбилося, розкололось
Слухай, можеш не вірити, але молись!..
навіть в пітьмі - молись...