Із Марціала

Нині вітряно і хвиля б’є навідліг.
Скоро осінь, все поміниться невдовзі.
Годі, Постуме, до болю мимовільних,
і обнов, і малев подрузі в помозі.

Діва тішить з осторогою за рамці –
далі ліктя не узятись чи коліна.
Скільки втіх у нетілесному і рацій:
ні обіймів, ані зради обопільно!
______________

Надсилаю тобі, Постуме, ці книги.
Як столиця? Б’єш пороги? Стелять м’яко?
Що там Цезар? Все у справах? Все інтриги?
Все інтриги, далебі, чи хіть глитайська.

Я сиджу в своїм саду, горить світильник.
Ані подруги, ні служки, ні знайомця.
За слабих від світу цього і всесильних –
комашні лишень догідне суголосся.
________________

Тут лежить купець із Азії. Тямущим
був купчина – беручкий, скупий на ляси.
Вмер зненацька: лихоманка. З неминучим
підгадав, а не до вигоди оказій.

Обік ліг легіонер під грубим кварцом.
Він Імперію звитягами прославив.
Міг загинути не раз! почив же старцем.
Навіть тут катма бодай-якихось правил.

________________

Хай направду, курка, Постуме, не птиця,
та куриній мізківні стачає горя.
Як випадком у Імперії родився,
є провінції – глухі і біля моря.

І від Цезаря далеко, і від хуги.
Годі леститися, квапитись, трястися.
Ти казав, усі намісники – злодюги?
Пак злодюга менше зло, ніж кровопивця.
________________

Разом зливу перебути, я, гетеро,
не пручатимусь, та збав мене торгівлі:
брати з тіла, щоб покритись ним, сестерцій,
все одно, що дранку микати у крівлі.

Протікаю, кажеш? Ба, і де калюжа?
Щоби лишив я калюжу, не бувало.
От найдеш собі якого-небудь мужа,
він і буде протікати в покривало.
________________

От і нам уже давно за половину.
Як cказав в одній таверні раб ядушний:
"Обернімось, і побачимо руїну".
Погляд, звісно, дуже варварський, та слушний.

Був у горах, клопочусь тепер з букетом.
Глека доброго знайду, води зіллю їм.
Що у Лівії, мій Постуме, – чи де там?
Та невже і дотепер отам воюєм?
________________

Гожа, Постуме, в намісника сестриця.
Худорлява, але з повними ногами.
Ти і з нею спав. А нині стала жриця.
Жриця, Постуме, і знається з богами.

Приїзди, вином вчастую, хлібом ситим,
або сливами. Розкажеш мені вісті.
Постелю тобі в саду під небом чистим
і скажу, які сузір’я в оковиді.
____________________

Скоро, Постуме, твій друг, меткий на штучки
в додаванні, з відніманням кине жарти.
Забери, що заощадив, з-під подушки,
там не густо, але стане поховати.

Та поїдь на вороній своїй кобилі
в дім гетер неподалік міського муру.
Дай ціну, як і тоді, коли любили,
хай наплачуть на обіцяну зажуру.
________________

Зелень лавра, неугавна в її дрожі.
Двері настіж, припорошене віконце.
Стулець кинутий, ввім’ята пустка ложі.
Ткань, що всотує обіднє спите сонце.

Понт шумує з-за горожі чорних піній.
Чийсь вітрильник боре хвилю біля мису.
На розсохлому ослоні – Старший Пліній.
Дрізд щебече в шевелюрі кипарису.
___________________
березень, 1972